Останній роман Роджера Желязни, що вийшов в 1993 році, незадовго до смерті автора, викликав багато критичних відгуків. Відношення до роману «Ніч у тужливому жовтні» було найрізноманітнішим від захвату до повного неприйняття. Дія роману відбувається протягом жовтня й закінчується в День Всіх святих. Оповідання ведеться від імені сторожового пса Нюху, що допомагає своєму хазяїнові, так званому «Закриваючий», у боротьбі з «Відкриваючими». «Відкриваючі» намагаються повернути на землю Старих Богів, а «Закриваючі», навпроти, намагаються закрити дорогу. Під час підготовки до вирішальної сутички в Хэллоуин Джек, хазяїн Нюху, закохується в одну з «Відкриваючих», а вона - у нього. Обоє вони до кінця залишаються вірні своєї мети - відкрити або закрити шлях Старим Богам, але той, хто програє в сутичці, повинен загинути. «Закриваючі» виграють бій. Дорога Старим Богам закрита, але для Джека перемога дістається занадто дорогою ціною. У романі були використані герої А. Конан Доїла, М. Шеллі, Г. Ф. Лавкрафта, Б. Стокера й багатьох інших відомих письменників, що викликало безліч обвинувачень у плагіаті на адресу Желязни.
(Далі весь твір…)

Г. Белль - німецький письменник, який, пройшовши фронтами Другої світової війни, здобув переконання, що війна - найбільше зло у світі. Тому вся його творчість просякнута антивоєнним пафосом. Оповідання «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…» є шедевром малої прози Белля. Головний герой твору, від особи якого ведеться оповідь, не має імені, бо іаких, як він, було сотні тисяч. Та врешті-решт вермахту й не потрібні були імена, особистості. Фашистському режиму Гітлера були потрібні слухняні роботи, які готові бездумно йти туди, куди накаже фюрер. У нацистській школі їх намагалися виховувати стійкими солдатами зі стандартними поглядами на життя, переконаннями у вищості арійської нації, якій має скоритися увесь світ. Пораненого героя привезли до шпиталю, який розмістився в його рідній школі. Проте він довго не міг впізнати, де він знаходиться, бо школи в нацистській Німеччині були всі однакові. «…У кожній гімназії є зали малювання, коридори і зеленими й жовтими стінами 3 кривими старомодними гачками в них; врешті-решт, те, що «Медея» висить межи 6-А й 6-Б, - ще не доказ, шо я в своїй школі.
(Далі весь твір…)

Твір за повістю Е. Хемінгуея «Старий і море». У передмісті Гавани, в рибальському селищі Кохімарі, встановлено погрудц з таким написом: «Ернест Хемінгуей. Автор «Старого і моря». Так вдячні рибал ки, з якими письменник часто зустрічався і риси яких втілив в образі свого героя Сантьяго, висловили своє захоплення суворою правдивістю, життєвістю літера турного твору Хемінгуея. Старий рибалка Сантьяго - людина, що прожила нелегке життя. «Геть усе в ньому було старе, крім очей - вони мали колір моря і блищали весело і непереможно» Як і його одяг, його вітрило було «полатане мішковиною і, обгорнуте навколо щогли скидалося на прапор безнадійної поразки». «Долоні старого були посічені глибоки ми поперечними рубцями від плетеної жилки, якою він тягнув з води велику рибу. Та жоден з тих рубців не був свіжий - усі старі, як борозди на пересохлій землі»,
(Далі весь твір…)

Перш ніж говорити про донкіхотів у нашому житті, треба подумати, чи виникають такі типи у сьогоденні та й чи висока ймовірність їх виникнення. Ну, що ж? Алонсо Кіхано проти Дон Кіхота. Ох, і не проста ця проблема! З одного боку, коли б якось Алонсі закортіло перетворитися на донкіхота у наше сторіччя повального індивідуалізму, коли одній людині байдуже до психологічного стану іншої, до її думок та вчинків, до її долі взагалі, якихось перепон на шляху такої магічної метаморфози не виникло б… Але ж є й інший бік: тепер людина, як мені здається, більше обмежена обставинами: робота, родина, та й взагалі, більш дрібне, тобто купа так званих «соціальних прив’язок» не дає змогу сучасній людині уявити себе кимось й помандрувати собі боротися зі злом… Ми більш закорінені у навколишній світ: у «територію», у соціум тощо. Виходить, тут не вгадаєш; є чинники, які свідчать за появу нових донкіхотів, є й ті, шо проти… Але ми не врахували ще одного. Розглядаючи ситуацію, коли комусь закортіло уявити себе іншою людиною, ми не враховували, висока або низька імовірність того, що бажання виникне. Аж тут і криється пояснення, чому у нашому сучасному житті так мало донкіхотів. Мені здається, надто корисливим та приземленим став и;іш світ останнім часом,.безкорисне служіння добру, ідеали, подвиги, - все це іустрінеш хіба що в книжках та історичних фільмах.
(Далі весь твір…)

Есмеральда - улюблена героїня Віктора Гюго, для нього вона втілення кращих людських рис. Письменник захоплюється її красою,. щирою вдачею, співчуває жорстокій долі. Внутрішній світ дівчини - світлий, прозорий, романтичний. Він відбитий в її піснях, а пісня - це завжди душа народу. Гордість та почуття власної гідності притаманні Есмеральді. Вона чудова, коли танцює чи співає. Дівчина дуже любить свою кізку, добре до неї ставиться, доглядає її, а також вчить деяким «фокусам». Есмеральда - добра та чуйна людина. Почувши волання горбаня Квазімодо на Гревському майдані, де його шмагали нагаями за неї ж, «циганка» єдина з усієї багатотисячної юрби підійшла до в’язня та напоїла його водою зі своєї фляги. В. Гюго зазначає: «чудова, свіжа, чиста, чарівна й тендітна дівчина милосердно прийшла на допомогу цьому втіленню нещастя».
(Далі весь твір…)