Американець Вільям Сідні Портер добре знаний в усьому світі як письменник О. Генрі. Він рано залишився сиротою. Підробляв в аптеці свого дядька, нипав багато поневірянь, навіть був засуджений за розтрату грошей і відсидів у нормі Колумбус у штаті Огайо. За своє життя він бачив багато людей, стикав- із різними долями. Коли він став письменником, то його героями стали саме нони - маленькі люди, клерки, бандити, шахраї. Одна з найкращих, найдраматичніших новел О. Генрі - «Останній листок». Героїні її - дві молоді художниці Сью і Джонсі, які живуть у «старому чудернацькому» Грініч Віліджі. Сира й холодна зима на півночі Америки принесла мешканцям старого будинку пневмонію. Джонсі захворіла у листопаді так сильно, що перебувала за крок від смерті. Лікар, який прийшов оглянути Джонсі, і казав, що їй потрібно добре харчуватися і приймати ліки, щоб одужати. Але у Джонсі немає бажання жити. Вона вирішила, що помре, коли впаде останній пожовклий лист зі старезного вузлуватого плюща за вікном кімнати.
(Далі весь твір…)

У оповіданні колумбійського письменника Габріеля Гарсіа Маркеса «Стариган з крилами» зображено маленьке містечко - безрадісну сіру місцевість. Навкруги бруд, дощ, морські молюски, що гниють на березі. Саме до бідних, знедолених життям мешканців занедбаного містечка, сходить ангел. Того ангела дуже важко розпізнати; це не прекрасна небесна істота з чин тими білими крилами. Цей ангел схожий на зубожілого старигана із облізлимй яструбиними крилами на тілі злодюжки. Родина, до якої з’явився ангел, дужо вбога - Пелайо та його дружина Елісенда. У них щойно народився маленький хлопчик. Ніхто не розуміє, навіщо їм ангел. Ніхто не знає навіть, хто такі ангели і чи є цей брудний хворий стариган із крилами, який сидить у кутку разом із курами, ангелом. Таке безіменне містечко, яке живе своїм життям, може бути будь-де. Всюди знайдеться натовп, який буде роздивлятися те, що незрозуміло. Люди з містечка годують агела, наче звіра в зоопарку, кидають у нього камінням, видирають пір’я, навіть припікають його розпеченою залізякою. Жадібні до всього повою люди скоро залишили ангела, це подароване їм диво, задля іншого видовища з циркової жінки-павука. Натовпу все одно, на що дивитися, аби розважити своє одноманітне нікчемне життя. Подружжя, у дворі якого оселився ангел, використало свій шанс: на розглядання ангела стали продавати квитки, на зібрані кошти збудували двоповерховий будинок. Пізніше ангел так набрид родині, що Елісенда називала тортурами життя у місці, де повно ангелів!
(Далі весь твір…)

Не Артур Конан Дойль відкрив світу детективи. «Батьком» детективного жанру був Едгар По - автор блискучих оповідань, у яких уперше з’явився но-шй персонаж - професійний детектив. Але зробив образ більш довершеним саме англійський письменник Артур Конан Дойль, лікар за освітою. Персонаж детектив Шерлок Холмс з’явився у письменника не одразу. Конан Дойль багато вивчав людей, їх поведінку, професійні навички. Студентом він навчався у доктора Белла, який змушував учнів робити висновок про професію та характер людини, спостерігаючи її зовнішній вигляд і поведінку. Конан Дойль вважав інтелект найважливішим для будь-якої людини, цінував у людях полю, силу уяви, наполегливість. Письменник і сам мав усі ці якості, тож багато Хто з читачів і сьогодні думає, шо Артур Конан Дойль і його славетний персонаж Шерлок Холмс - одна й та сама людина.
(Далі весь твір…)

Дуже хочеться зазирнути в майбутнє… Якби була машина часу - вдалося б подивитися, як житимуть мої однолітки років через сто. Але, на жаль, машину часу ще не винайшли, та і навряд чи винайдуть. Але кожен з нас сподівається, що в майбутньому нас чекає багато хорошого і не відбудеться нічого з того, про що розповів Рей Бредбері. Рік 2061-й. «Міста - руїни, дороги від бомбардувань - немов пила, угору-вниз, поля вночі відсвічують, радіоактивні». І черга. Черга людей, які терпляче вичікують хвилину, щоб плюнути. Плюнути в картину! Вона - символ минулого, яке знищило все і залишило ним тільки розруху, бруд, холод, голод. У черзі стоїть і Том, хлопчисько, який з ранку зайняв місце, щоб «помститися» картині. Для нього, як і для багатьох, це свято, а їх так мало в цьому житті. Том згадує, як на одному такому святі «рвали і палили книги на площі, і всі сміялися, наче п’яні», на іншому - «щасливчики, кинувши жереб, могли по одному разу довбонути машину кувалдою». Дехто в черзі ше сподівається, що колишні часи можна повернути: з’явиться людина, у «якої душа тягнеться до прекрасного», людина «з душею». Але більшість у це вже не вірить,
(Далі весь твір…)

Є таке образливе висловлювання: бути лялькою у чиїхось руках. А що ж в ньому образливого? Адже зі словом «лялька» у нас асоціюється гра. Немає такої дівчинки, у якої серед іграшок не було б ляльки. Дівчатка вигадують їм імена, шиють одяг, «керують» діями своєї ошатної «доньки». А як ми любимо ляльок-акторів! Є театри, які так і називаються: лялькові. Там у спектаклях ляльок приводять у рух актори. Ці актори так і називаються: ляльковики. Проте бути лялькою у чиїхось руках дійсно образливо. Адже тут йдеться вже не про іграшку, а про людину, її гідність. Що означає це висловлювання? А те, що твоїми діями керує хтось заради досягнення своїх корисних цілей. І слабка людина мимоволі стає співучасницею непорядних вчинків, підкоряючись такому ляльковику. Ось чому великий поет Угорщини Шандор Петефі писав у своєму вірші: «Коли ти муж, будь мужнім, а лялькою - ніколи!» Ляльку, тобто безвільну людину, доля шпурляє туди-сюди. А коли у тебе є воля, наполегливість, ти не дозволиш будь-кому нав’язувати дії, які заподіють шкоду людям.
(Далі весь твір…)