Проходячи по пустелі, Маленький принц наткнувся на квітку, який насилу згадав, що бачив людей дуже давно. Квітка вважає, що людям нелегко ходити: вони без коренів і їх «жене вітром». Малюк виліз на гору, звідки сподівався побачити всі-всі: і планету цілком, і людей. Але перед ним були лише скелі. Коли ж він спробував заговорити, йому відповіла луна. Маленькому принцу стало сумно. На його планеті був квітка, з яким він міг поговорити, а тут йому відповідають його ж словами. Нарешті Маленький принц вийшов на дорогу. Дорога вивела його до саду, повного троянд. І тут він зрозумів, що його кохана схожа на кожен з цих п’яти тисяч квіток. Він уявив, як засмутилася б його кохана, зробилася хворий, і як йому довелося б дбати про неї. Він подумав, що колись вважав свою квітку немислимим і єдиним в світі, а це виявилася звичайна троянда. І були у нього три вулкани, а тепер один з них погас … Маленький принц розплакався від усвідомлення того, що тепер він ніякий не принц.
Далі весь твір…

Історію про Маленького принца автор присвятив своєму другові, Леону Верту, дорослій людині, який теж був колись маленьким. Тільки на відміну від інших дорослих, він добре пам’ятає про своє дитинство і розуміє «навіть дитячі книжки». Одного разу, коли оповідач був маленьким, він прочитав книгу «Правдиві історії». У ній говорилося про дивовижне життя лісів і джунглів. Картинка, яку побачив хлопчик у цій книжці, вразила його! На ній був зображений удав. Він міцно обвився навколо своєї жертви, розкривши над її головою пащу. Із книжки хлопчик дізнався, що, з’ївши цілком видобуток, удав цілі півроку переварює її. Хлопець взяв олівці і намалював свій власний малюнок № 1. Але дорослі чомусь побачили на малюнку капелюх, а зовсім не слона, якого з’їв удав. Щоб їм стало зрозуміліше, щоб їм, як слід усе пояснити, на малюнку № 2 хлопчик ретельно вималював слона, який цілком помістився всередині удава. Але дорослі так і не зрозуміли його. Їм здавалося, що географія, правопис і арифметика набагато корисніше малювання змій, а «дітям дуже утомливо без кінця все пояснювати і розтлумачувати». Так з нашого героя і не вийшов художник.
Далі весь твір…

Роздум за творами Езопа та Івана Крилова. Основоположником байки вважають античного раба-митця Езопа. Дійсно, мудрість його байок настільки глибока і невичерпна, що протягом багатьох століть нею користуються байкарі. Вони створюють нову форму для байки, завіршовують її, але не вважають за потрібне змінювати її зміст, який є довершеним, а тому вічним. Розглянемо три байки Езопа, які прожили віки, і тепер у віршованій формі відомі під іменами інших байкарів, зокрема іменем російського письменника Івана Крилова: «Крук і лисиця», «Мураха і Цикада» та «Лисиця і виноград». «Крук і Лисиця». Мораль цієї байки у Крилова принципово відрізняється від Езоповоі виховної ноти. Езоп пише про нерозумність Крука, а Крилов робить інший акцент, і у нього головним персонажем стає улеслива Лисиця.
Далі весь твір…

Мені не подобається Робінзон Крузо, бо він погана людина. Ви самі про це знаєте, якщо читали книгу про нього. Це він продав у рабство хлопчика Ксурі, який сприяв його втечі з неволі. Це він мав плантації у Бразилії, і ми знаємо, хто працював на тій плантації. Це він після 20-річної самотності зробив першу ж людину собі не другом, не співпрацівником, а слугою, дав йому нелюдське назвисько замість імені. Це він такий скнара, що більша частина його записів — перелік майна, а зовсім непотрібні йому на острові гроші зберігає про всяк випадок. Але треба бути справедливим і віддати йому належне.
Далі весь твір…

Герої книги «П’ятнадцятирічний капітан» стали мимовільними учасниками небезпечних пригод на морі та на суші. До самого кінця роману читач з напругою й інтересом стежить за їхньою долею, шукає разом з п’ятнадцятирічним капітаном вихід із ситуації і сподівається на порятунок героїв. Але автор готує їм нові випробовування. З усіх пригод Діка Сенда і його вірних і шляхетних друзів найяскравіше враження на мене справила перша з них — зустріч шхуни «Пілігрим» з китом і загибель екіпажа. Капітан Халл був досвідченим китобоєм і завбачливим капітаном. Здавалося, він продумав усе в майбутньому полюванні на кита. Але океан суворий і незбагненний. А його мешканці не даються без бою до людських рук. Поранений кит, захищаючи своє дитинча, боровся за двох. «Страшний удар хвоста підкинув шлюпку, дивовижна сила : зметнула її в повітря. Розламавшись на три частини, вона упала у вир, « піднятий китом». Коли Дік Сенд дістався до місця бою, там не було вже нічого живого. На поверхні води плавали тільки уламки шлюпки.
Далі весь твір…