Сюжет про Вільшаного короля нагадує страшну казку, яку розповідають неслухняним дітям для того, щоб вони швидше лягали спати. Великий німецький поет Йоганн Вольфганг Гете розповів її у жанрі балади дітям усього світу. Батько і його маленький син їдуть через темний ліс додому. Хвору дитину зваблює Вільшаний король. Хлопчику ввижаються дорогоцінні камінці, золото та перли, прекрасні дочки Вільшаного короля, шо він їх пропонує хлопчикові. Тричі зваблює дитину Вільшаний король, тричі батькові вдається заспокоїти хлопчика. Кінець цієї історії жахливий: хлопчик вмирає, а душу його забирає страшний лісовий король. Ця фантастична балада надихнула композитора Франца Шуберта написати пісню на текст Гете. Його привабив характер твору. Начебто проста історія про хворого хлопчика, який марив і помер по дорозі додому, перетворилася на романтичну баладу з яскравими музичними образами — фантастичним Вільшаним королем, його дочками і цілком реальними батьком і сином.
Далі весь твір…

Моє знайомство з «Метаморфозами» Овідія почалося не з книги, а з розповіді, красивої і сумної. Ще в початковій школі вчителька розповідала нам про походження назв квіток. Ще й досі пам’ятаю в її руках ніжно-жовту квітку нарциса з вічно схиленою голівкою. її схожість на прекрасного юнака, що милувався своїм відображенням, видалася такою живою і переконливою, що не повірити в неї було неможливо. Голос вчительки зачаровував, манив в інший світ, сповнений чудес, таємниць, перетворень. Пізніше з’явилася книга, сама назва якої і ім’я автора звучали незрозуміло і загадково. Проте історії чудових перетворень, описані в ній, виявилися яскравими і дуже живими і переконливими, легко запам’ятовувалися. У «Метаморфозах» Овідій використовував епізоди з міфів і легенд, об’єднавши їх в зв’язне оповідання про перетворення героїв, починаючи від створення світу і закінчуючи чудовим перетворенням Юлія Цезаря в зірку. Читаючи «Метаморфози» мимовільно переймаєшся загальною ідеєю книги: вічна зміна — це вічне життя, в якому ніщо не зникає безслідно. «Не загине ніщо — повірте! — у великому всесвіті. Урізноманітнюється все, оновлює свій вигляд… бо все переноситься вічно туди і сюди; але сума всього — стала».
Далі весь твір…

Читаючи «Маленького принца», серце огортає сум. Ніхто й ніколи не зміг зрозуміти малюнки автора до казки. На них зображені не просто Маленький принц, Пілот, Лис, пустеля. Ці малюнки відтворюють настрій Сент-Екзюпері, його душу. Самотнім почуває себе у світі доросла, мужня людина, самотній і Маленький принц, який випадково залетів на чужу планету. Його домом був астероїд В-612. Зранку Маленький принц чистив вулкани, доглядав за Трояндою. Але він покинув доглянутий дім, щоб у Всесвіті знайти відповідь на запитання: для чого людина живе на світі? Маленький принц потрапив на Землю. Він висадився у пустелі і першою істотою, яку зустрів, була Змія. Вона теж була самотньою, але не шукала сенсу життя. їй було добре у цій пустелі. Маленький принц покинув Змію і попрямував у гори. Він шукав друзів, а знайшов луну, яка повторювала його слова і не могла поговорити із самотнім мандрівником. Принц почував себе покинутим, нещасним у цій пустелі, аж раптом зустрів Лиса. Лис шукав гармонії в усьому. На ідеальній планеті мають бути кури і не повинно бути мисливців. Лис попросив Маленького принца приручити його, щоб завжди знати, що поряд живе друг і радіти кожній; зустрічі з ним. Маленький принц виконав прохання Лиса, але, покидаючи друга, зробив йому боляче. Лис сказав Принцу слова, які він запам’ятав на все життя: «Ми відповідаємо за тих, кого приручили».
Далі весь твір…

У багатьох своїх пригодницьких романах Жуль Верн використав образ дивакуватого ученого-всезнайки. У романі «П’ятнадцятирічний капітан» — це кузен Бенедикт. Зовнішній вигляд цього героя незвичний і кумедний. Він був високий і худий. Мав велику кудлату голову, підсліпуваті очі прикрашали золоті окуляри. Кузен не міг дати ради своїм довжелезним ногам і не знав, куди подіти довгі руки. У свої п’ятдесят років він був безпорадний, мов мала дитина: забував поїсти, не звертав уваги на одяг, завжди був заглиблений у свої думки. Проте кузен Бенедикт мав добре серце, завжди був готовий стати у допомозі. Усі любили його за безпорадну вдачу і незлостивий характер. У житті кузена найбільше цікавила наука, але він займався виключно членистоногими. Більшість людей бояться і гидують жуками, комахами, а для Бенедикта вони були єдиним захопленням і любов’ю. Неможливо було полічити кількість шпильок, які він носив за манжетами, в комірі, за відлогами піджака. Учений був завжди готовий піймати якийсь новий вид комахи і нашпилити її для своєї колекції, яку завжди носив із собою у спеціальній бляшанці.
Далі весь твір…

Екстремальна ситуація! Потрапляючи в неї, людина здатна на такі вчинки, які в звичному житті їй не під силу. Любов до життя, прагнення вижити допомагають їй перемогти обставини. У смертельній небезпеці опинився герой оповідання Джека Лондона «Жага до життя». Кинутий другом, він залишився сам на сам зі смертю. Переможе її — виживе, ні — повторить долю свого товариша, що став жертвою диких звірів. Крок за кроком йшов до порятунку наш герой. Але як нелегко давалися йому ці кроки! Іноді здавалося: сил уже немає, хотілося лягти і більше не підводитися. «Він перестав розуміти, де знаходиться північ, і забув, з якого боку він прийшов вчора», але бажання дійти до Країни Маленьких Палиць примушувало його знову вставати і йти.
Далі весь твір…