Йоганн Вольфганг Ґете у своїй баладі «Лісовий цар» розповів нам про страх, що випробовують деякі люди перед невідомими явищами природи. Особливо це було поширено раніше, в античний час і в середні століття. Але й у часи Ґете ще багато з людей боялися природних явищ. Вони були дуже марновірні, для них усе було пов’язане з божественними силами: блискавка, гроза, бурячи й багато чого іншого. Особливо люди боялися ліси. У кожній хащі, на їхню думку, водилися різні казкові істоти: добрі й злі. От і маленькому хлопчикові, що скакав через ліс на коні з батьком, здавалося, що в лісі живе якийсь «лісовий цар». І що він хоче його схопити й забрати до себе. У кожному кустике, у кожному дереві хлопчикові чудиться погроза.
Далі весь твір…

Ґете розповідає нам про відношення людини до природи. У цьому добутку три головних герої: маленький хлопчик, його батько й «лісовий цар» — це великий темний ліс, через який вони скакають. Батько й маленький хлопчик їдуть додому. Вертаються вони дуже пізно, і хлопчикові здається, що темний ліс із білим туманом — це «лісовий цар із сивою бородою»: «Дитя, що до мене ти так прильнул?» «Рідний, лісовий цар в очі мені блиснув: Він у темній короні, з густою бородою». «Про ні, те біліє туман над водою». Маленький хлопчик боїться темного лісу. Йому здається, що ліс населений страшними звірами й загадковими істотами. Всі ці істоти для нього вороги, вони всі хочуть на нього напасти. У ті часи, коли Ґете писав свою баладу, у простих людей було ще дуже багато марновірних подань про ліс. Бабусі розповідали дітям про страшну хащу, у якій не можна ходити, там водиться лісовик, живуть вовки й інші хижі звірі.
Далі весь твір…

Однією з перших форм художнього мислення поряд з міфом була байка — коротке оповідання, найчастіше у віршованій формі, переважно сатиричного характеру. В чому ж секрет такого довголіття літературного жанру? Чого навчає нас байка?
Найчастіше героями байки є звірі, рослини, неживі предмети, які дають можливість говорити про вади чи недоліки людей. І читач, як правило, дуже добре розуміє алегоричні образи цих творів.
Далі весь твір…

Антична поезія визначила шлях розвитку всієї світової літератури. Значної популярності дещо пізніше набула також римська література. Велична Римська імперія, унікальна культура, особливі традиції та ментальність римлян відобразились у творах Овідія та Горація. Горацій відомий нам не тільки як поет, а і як політичний діяч, доля якого складалась непросто. Свій творчий шлях він починає з сатир, пізніше переходячи до од та послань (творів філософських). У віршах Горація багато творчості і наслідування грецьких поетів (мотиви, запозичені в Анакреонта, поетичні форми, винайдені Архілохом, Горацій адаптував до римської мови та реалій римської культури). Найвідомішою, мабуть, є поезія Горація «До Мельпомени», якій він заклав традицію осмислення власного творчого доробку, роздумів за значенням та метою його творчості, її впливом на нащадків.
Далі весь твір…

Його повне ім’я Антуан Жан-Батист Марі Роже де Сент-Екзюпері. У дитинстві батьки звали його Тоніо. Коли виріс, товариші називали його Сент-Екс.   Антуан ріс у спокійній атмосфері любові, затишку, доброзичливості. Він полюбляв бавитися серед зелені парків, залазити на віковічні дерева, грати в розбійників під стінами: старовинних замків. Дорослі не силували його займатися чимось одним, давали можливість вільно розвиватися. Хлопчик ріс фантазером і забіякою. Його енергії вистачало на всілякі пустощі, але разом з тим він полюбляв мріяти, був дуже вразливий і сором’язливий. У школі однолітки називали його лунатиком через те, що він часто задумливо дивився в небо. Антуан сердився, кидався в бійку і тому мав у табелі успішності з дисципліни найнижчі оцінки. Та й у навчанні хлопець не виявляв себе вундеркіндом: старанно вчив тільки ті предмети, які подобалися, а на інші майже не звертав уваги. Слово «треба» не мало над ним сили, а тому поряд з найвищими балами з математики, латини, французької словесності мав найнижчі з історії, географії та природничих наук.

Далі весь твір…