Давно помічено, що долі великих поетів в іншомовних літературах дуже не схожі між собою. Одні такі поети проходять осторонь певних літератур, істотно їх не зачепивши, а пієтет до них носить переважно умоглядний характер, бо створюється він не перекладачами, а критиками й літературознавцями. Для української літератури в минулому столітті такими поетами лишилися ІНеллі й Кітс, Гюго й Леопарді. Інші поети викликають активний інтерес, їх багато перекладають, вони включаються в національний літературний процес і стають його складниками. Таким поетом для української літератури став і Генріх Гейне.
Далі весь твір…

У передберезневий період, коли в Німеччині назрівала революція 1848 р., Гейне не тільки захищав «права духу» від політики, а й сам виступав як політичний поет і дав блискучі зразки політичної поезії. Загальне демократичне й революційне піднесення захоплює і його, витісняючи, хоч і не до кінця, притаманний йому скептицизм, навіваючи віру в можливість близького здійснення «священних ідеалів» свободи,, рівності й братерства. Різко критикуючи соціально-політичний радикалізм Берне, сам він у цей період нерідко виступає його глашатаєм. Водночас дедалі більше він переймається соціалістичними ідеями, залишаючись здебільшого на сенсімоністських позиціях. Взимку 1843-1844 pp. він зближується з К. Марксом, який у той час перебував у Парижі. Очевидно, під впливом розмов з Марксом був написаний відомий вірш Гейне «Сілезькі ткачі», в якому звучить ідея пролетаріату як «могильника буржуазії» і визволителя людства від соціального гніту й політичного деспотизму. Але зближення Гейне з Марксом було короткочасним і, всупереч твердженням марксистського літературознавства, значного й тривалого впливу на його творчість воно не мало.
Далі весь твір…

Найповніше й найчіткіше концепція «нового еллінства» висловлена Гейне в книзі «Людвіг Берне» (1840), яка є памфлетом на письменника-публіциста й громадсько-політичного діяча, лідера німецької радикальної демократії 30-х років. Передаючи історію свого зближення з Берне, а потім розриву та ворожнечі з ним, Гейне особливу увагу приділив світоглядним моментам, прагнучи показати, що їхній розрив викликаний не якоюсь сваркою, а глибокими світоглядними розбіжностями. Так з’являються в цьому блискуче написаному, хоч і значною мірою несправедливому й злому творі два стилізовані образи: самого Гейне, «елліна», і його антипода, «назареяна» Берне, носіїв «сенсуалістичного» й «спіритуалістичного» світоглядів. До слова, ця антитеза світоглядних систем проходить через всю пізню творчість Гейне, а своє розгорнуте поетичне втілення вона знайшла в його передсмертній поезії «Снилось мені літньої ночі».
Далі весь твір…

На початку 30-х років, після чергової невдачі з влаштуванням на державну службу, Гейне вирішує виїхати до Франції і здійснює цей намір у травні 1831 р. Виявилося, що Німеччину він залишив назавжди, хоч спершу в його плани це не входило. Слід сказати, що до Франції і французів Гейне ставився з великою симпатією ще з юнацьких років, і в Париж він їхав не без душевного піднесення, посиленого Липневою революцією 1830 р. Переїзд до Парижа відіграв величезну роль у долі поета і глибоко позначився на його творчості, надавши їй значною мірою іншого характеру й спрямування.
Далі весь твір…

І за змістом, і за формою окремо стоїть у «Книзі пісень» цикл «Північне море», в якому цілковито домінує тема природи. Навіяний він був поету перебуванням на морському курорті Нордерней влітку 1825 і 1826 pp. Море було сприйняте й пережите ним як втілення віковічних стихій природи, як вихід в макрокосм із тісного й задушливого міщанського світу, котрий все тісніше обступав його в попередньому циклі. Це і є та проблемно-тематична нитка, що пов’язує цей цикл з усією збіркою.
Далі весь твір…