“Світанок мій був темний…”, - сказав поет про власне дитинство, отруєне чварами між набожною матір’ю та розпусним батьком… Джордж Ноель Гордон Байрон (Вугоп) народився у Лондоні 22 січня 1788 р. у родині збіднілих аристократів, але збоку здавалося, що Г:ому постійно усміхається доля. Слова О.С. Пушкіна “наследник всех своих родних” стосуються не тільки Онєгіна, а й Байрона. Рід Байронів вважався проклятим, тому що його представники брали активну участь у погромах монастирів у XVI ст., коли Генріх VIII виводив країну зпід влади Ватикану. Хижі Байрони захопили тоді один із найвеличніших монастирських комплексів під власний маєток. Його успадкував десятирічний, красивий, але кульгавий хлопчик, оточений великою кількістю безплідних родичів. У Ньюстеді коридорами блукали привиди, а більшу частину середньовічної фортеці облюбували для себе кажани.

Далі весь твір…

“НЕПОРОЗУМІННЯ”. П’єса писалася в 1942-1943 роках і була поставлена на сцені у 1944 році. Творчим поштовхом до створення цієї п’єси, за свідченням Камю, став клаптик старої газети, яка випадково потрапила йому на очі і в якій повідомлялося про страшний і безглуздий кримінальний злочин, що стався в передвоєнні роки у Чехії, Колишній емігрант, який виїхав із Чехії на заробітки, через 25 років разом з дружиною і маленьким сином повернувся до країни. Його мати і сестра утримували в селі невеличкий готель. Вирішивши пожартувати, він спочатку прийшов до них сам, без сім’ї, і після того, як вони його не впізнали, зняв у їхньому готелі кімнату.
Далі весь твір…

“МІФ ПРО СІЗІФА”. Філософське есе “Міф про Сізіфа” було надруковане в 1942 році. Назва есе відсилає читача до відомого античного міфу про Сізіфа, приреченого богами на жорстоку кару: Сізіф мусив підіймати на гору важкий камінь і щоразу, коли він досягав вершини, камінь зривався донизу, і Сізіф змушений був усе починати спочатку. Абсурдність праці Сізіфа і має на увазі Камю, і тому додає своїй філософській праці підзаголовок “Есе про абсурд”. Абсурдність Сізіфової праці стає для Камю узагальненим філософським символом, який він поширює на характеристику буття людини у цілому. Життя людини, за цією концепцією, не має розумної мети, не виправдане жодними з тих аргументів, що ми їх вкладаємо у звичне, але надумане, з точки зору Камю, поняття “сенс буття”. Поняття еволюції, цивілізації, долі, божественного задуму виявляються фікцією, за якою немає нічого, - лише людина, яка тільки і може, що усвідомити власну безпорадність, нікчемність і безглуздість свого існування. Як пояснює О.Яковлев, “французький мислитель, намагається проаналізувати свідомість людини, яка позбавилась релігії, віри в бога, а саме такою є доля сучасної людини, з погляду Камю. Ця свідомість перебуває на тій межі, коли віри у людини вже немає, а нової точки опори ще немає. Людині, що перебуває у такому стані, дуже важко змиритися з думкою про безглуздість пошуків зовнішнього опертя, з тим, що вона повинна розраховувати лише на себе. Цю “розірвану” свідомість - усвідомлення абсурду - Камю й виклав у “Міфі про Сізіфа”. Якщо бога не існує, то чи варте життя того, аби його проживати? - формулює мислитель своє головне питання”.
Далі весь твір…

“СТОРОННІЙ”. Повість була опублікована в 1942 році. Головний герой повісті дрібний службовець Мерсо, “романтикекзистенціаліст”. Він не бажає бути схожим на інших людей, не бажає підкорюватись життю “за модними каталогами”. Сам автор зазначав, що сюжетом твору є “недовіра до формальної моральності”. Мерсо розірвав внутрішні зв’язки з суспільством, він живе з усвідомленням абсурдності буття, що і робить його “стороннім”, байдужим чужим цінностям і нормам суспільства. Мерсо належить іншому світу - світу природи. Він відчуває красу природного світу, а себе бачить часткою космічного пейзажу. Люди ж не розуміють його, Мерсо протиставлений усім “іншим”. Серед них - його мати та її “женишок”, його коханка Марі та сутенер Раймон, слідчий і священик, адвокати, судді та журналісти.
Далі весь твір…

“КАЛІГУЛА”. Першим твором А.Камю, де використовується набір екзистенціалістських інструментів, є п’єса “Калігула” - “трагедія інтелекту”, “трагедія прозріння”, “трагедія верховного самогубства”. Кривавий античний тиран перетворився у Камю на справжнього “трагічного героя”, сама античність вписана в “трагічний клімат” XX ст., а історія Калігули перетлумачується на екзистенціалістський лад. У січні 1939 р. Камю завершує першу редакцію п’єси. У березні того ж року він надсилає рукопис “Калігули” у Францію директорові журналу “Ля нувель ревю франсез”. Той був зворушений твором, однак почалися воєнні події, які зашкодили виходу трагедії в світ. Другу редакцію п’єси Камю зробив у 1944 р., включивши до неї думки, підказані йому досвідом війни й участю у русі Опору, і переробивши фінал. А 1945 року “Калігулу” було вперше поставлено (театр Еберто у Парижі).

Далі весь твір…