Хотелось би всех поименно назвать да отняли список, и негде узнать. А. Ахматова
Роки сталінських репресій були жахливим періодом у житті радянського народу: мільйони кращих людей оголошувалися «ворогами народу, зникали безслідно, потрапляли у в’язниці. Про них можна було говорити лише пошепки, від рідних «ворогів народу» відверталися. Не минула ця гірка чаша і сімю Анни Ахматової. Ще 1920 р. був розстріляний більшовиками її перший чоловік М. Гумільов, відомий російський поет, у минулому офіцер царської армії. 1935 р. за «антирадянську» діяльність були заарештовані її син Лев Румільов і другий чоловік; М. Пунін. Після листа Ахматової до Сталіна їх звільнили. Проте 1939 р. Лева Гулмільова заарештували вдруге. Вирок — десять років виправно-трудових таборів. Ахматова пережила довгі роки відчаю і страху. І таких людей були мільйони. Тому поема про пережиті страждання, яку Ахматова пообіцяла написати одній із таких стомільйонних жінок «с голубими губами», є голосом цілого народу.
Далі весь твір…

Оскар Уайльд був парадоксальною людиною за життя і створив роман парадоксів. Провідною в творі є тема прекрасного, мистецтва, що проходить наскрізь через весь роман. Тема мистецтва реалізується в багатьох аспектах, розпадається на певну кількість проблем як співвідношення форми і змісту, вічність і миттєвість прекрасного, мистецтва, взаємовідносини митця і його творіння, етичне ставлення до мистецтва, прекрасного. Парадоксальним є той факт, що особистість автора, його концепція, ставлення до прекрасного ніби роздвоюються, а точніше розтроюються в образах Доріана Грея, Лорда Генрі, Безіла Холлуарда. Тому, як і властиво романові такого типу, головним героєм стає ідея, а зображені персонажі стають реалізацією даної ідеї, певними олюдненими схемами. Таким чином, стверджується постулат: щоб зрозуміти правду життя, треба побачити, як вона балансує на канаті.

Далі весь твір…

Уолт Уїтмен (1819-1892) - американський поет-новатор, один із найінтелігентніших людей свого часу, світову славу принесла поетові його книга віршів «Листя трави» (1855), над якою він працював все життя. Поезія Уолта Уїтмена оригінальна, новаторська за формою, за своєю тематикою та образами. Повставши проти умовностей романтичної поетики, Уїтмен проголошує ідеалом, мірою прекрасного-дійсність, реальний світ і стає співцем краси звичайного життєвого факту. В його книзі і численні замальовки побуту сучасної Америки (те, що до Уїтмена поезія не визнавала естетично цінним), і краса довколишньої природи, і соціальна трагедія расової нерівності в США. На противагу романтизмові, Уїтмен бачить вищу духовність в самій матеріальності світу і складає гімни людській природі, плоті або проклятій романтиками сучасній індустрії. Головний тон його поезії - захоплення світом, людством. Для нього всі грані життя одинаково прекрасні, всі його прояви для нього важливі і сповнені духовного значення.

Далі весь твір…

Епічна драматургія і епічний театр Бертольда Брехта  одне із найяскравіших явищ в мистецтві XX століття. Творче новаторство німецького драматурга полягає в тому, що він створив театр не тільки новий за фомою, але й за змістом, за характером і силою впливу на глядача. В цьому - величезна естетична цінність спадщини Брехта. Свою драматургію Брехт називає «неарістотелівською», «епічною». Така назваобумовлена тим, що звичайна драма будується за законами, сформульованими ще Арітотелем в його праці «Поетика», що вимагали обов’язкового емоційного вживання актора в образ. Визначальним у своїй теорії «епічного театру» Брехт робить розум. «Епічний театр, - говорить драматург, - апелює не стільки до почуттів, скільки до розуму глядача». Театр повинен стати школою думки, показати життя з істинно наукових позицій, в широкій історичній перспективі, ї допомагати глядачеві зрозуміти мінливий світ і самому змінююватись.

Далі весь твір…

Сюрреалізм (фр. букв, «над-реалізм») - авангардиська течія, що виникла на межі 1910-20-х років у французькій літературі й поширилася на інші види мистецтва і в інші країни, передусім у іспанську літературу (Ф. Гарсія Лорка) та живопис (С. Далі). Серед засновників сюрреалізму - А. Бретон (автор «Маніфесту сюрреалізму», 1924), Л. Арагон, Ф. Супо, Поль Елюар, Т. Тцара (засновник дадаїзму). Те, що серед засновників сюрреалізму назване ім’я засновника дадаїзму є показовим фактом: література сюрреалізму дійсно тісно пов’язана, багато чого успадкувала в літератури «дада». До речі, і Поль Елюар спочатку був дадаїстом, згодом - сюрреалістом. Якщо дадаїсти (сама назва «дадаїзм» походить від фр. «сіада» - дитяча дерев’яна конячка, іграшка; в переносному значенні - дитяче белькотіння) закликали до руйнування будь-якого значення, смислу в літератрному творі, то сюрреалісти декларували «психічний автоматизм» літературної творчості, її свободу «від якої б то не було естетичної чи моральної заклопотаності): орієнтації.

Далі весь твір…