Згадується така прикра історія. Було оголошено про традиційний загальношкільний збір макулатури. Тут у мас є свої лідери. Ніхто не міг зрівнятися у класі з «чемпіоном збору макулатури» Славкою Поліщуком. Учиться він абияк, але там, де потрібно щось зробити своїми руками, краще за Славку в нашому класі не зробить ніхто, всі звертаються до нього. Ось і цього разу він прийшов з двома важкими пакунками, із яких стирчали у різні боки старі газети, якісь товсті книжки, шматки картону. «І де він дістає макулатуру?» - дивувалися у класі. Цього разу ми вирішили пожартувати зі Славки й один пакунок потайки винесли у шкільний двір і заховали. Славка довго журився, але нічого не вдієш. Ми його заспокоювали, казали, що то ж усього лише макулатура, чи велика в ній цінність! Це, видно, справа рук конкурентів.
Далі весь твір…

Останнього разу, коли я ходила до кінотеатру, я дивилася там мультфільм. Це дуже цікавий комп’ютерний мультик, який називається «Шрек». У ньому поєднані пригоди і кохання. І жарт. Отже, сюжет фільму такий. Десь у лісі жило страшне чудовисько на ім’я Шрек. Воно було жахливе зовні, але з доброю душею. Люди його ненавиділи і боялися. Одного разу Шрек порятував осла, який говорив людською мовою. Чудовисько і осел здружилися. Потім вони врятували прекрасну принцесу від злого принца, який хотів з нею одружитися. Принцеса була дуже вдячна своїм новим друзям і залишилася жити з ними. Так вони втрьох прожили деякий час, аж поки Шрек і дівчина не закохалися одне в одного. Однак Шрекові соромно було освідчитися через його потворність. Одного разу закохані посварилися, і треба ж було такому статися, що саме в цей день злий принц знайшов принцесу у лісі і забрав її з собою туди, де все було готове до весілля.
Далі весь твір…

Ось воно перед нами, місто пряників Пульзніц, розташоване серед височин Айербергу, Шведенштейну та Охорнер Бергу. Униз від сільської вулиці з’являється воно густим плетивом червоних гострих дахів. Ми хочемо спуститись до нього, бо воно ховає в собі багато таємниць. У восьми пряничних пекарнях та у народному підприємстві печуть тут протягом року мешканці Пульзніца свої пряники. Додаток до назви Ріенег мають маленькі пряники, тому що у середні віки всі цінні іноземні прянощі, які кладуть у пряник, зібрано називались РіеИег. Справжнього перцю, у всякому випадку, тут не було. Вони можуть називатися також ЬеЬІшсЬеп, оскільки староверхньонімецьке ЬеЬ позначало також трави та ліки. їх використовували для випікання маленьких пряників. Сьогодні «перчені пряники» та пряники - це те ж саме.
Далі весь твір…

«Учитель - майстер життя»,- кажуть у народі. Основне його завдання - навчити дітей жити, бути людьми на землі. Я люблю своїх учителів за чуйне й добре ставлення до нас, за справедливість, за цікаве пояснення нового матеріалу, за особисті якості - тактовність, терпіння, акуратність. У нашій школі панує атмосфера співтворчості між учнями та вчителями, які дуже серйозно ставляться до своїх предметів, але, разом з тим, можуть нас розважити добрим жартом, заохотити до роботи лагідною посмішкою. Ми відчуваємо до себе довіру з боку вчителів, і це стало основним принципом взаємин між ними та нами, учнями. З гордістю можу сказати, що наші вчителі дають якісні знання, бо кожного року майже всі випускники вступають до вищих навчальних закладів. А на районних предметних олімпіадах наші учні посідають перші місця. Не забувають учителі про наше духовне виховання, тому що бездуховний учений, лікар, будівельник ніколи не турбуватиметься про власний народ, про свою країну.
Далі весь твір…

Легких уроків у житті не буває, бо нелегко виробляється в людини власний погляд на речі, інтерес до глибинного пізнання їх сутності. Не можна навчити дитину мислити, не виробивши в неї здатності долати перешкоди, бо навчання - це передусім важка праця. А успіх прийде тільки до завзятих та наполегливих. 1 допоможуть у цьому талановиті педагоги, які люблять свою вчительську роботу, незважаючи на численні труднощі. Вважається, що дитячі враження про людину - найсильніші й тому не забуваються ніколи. З перших днів знайомства з нашим класним керівником Лідією Іванівною мене вразила її простота, людяність, висока культура спілкування. Можу впевнено сказати, що усім нам пощастило з нашою другою матусею, бо в ній захоплює все: дивовижна ерудиція, невичерпна й водночас цілеспрямована енергія, душевна теплота й доброзичливість, з якою вона ставиться до нас, своїх учнів, а також до всіх людей, які її оточують. Саме вона навчила нас бути мужніми, не лякатися життєвих труднощів, мати почуття власної гідності. Я росту в сім’ї педагогів, тому з особливою повагою ставлюся до людей цієї професії, які вміють творити диво. Є в Максима Рильського такі рядки: «У щастя людського два рівних є крила - троянди й виноград: красиве і корисне». Якщо ці два крила мають душі вихованців, то можна стверджувати: людина стала особистістю.
Далі весь твір…