Я давно, ще коли була маленької, читала “Маленького принца” Антуана де Сент-Екзюпері. Мене вразило, що автор, доросла людина, боїться стати таким, як дорослі, яким нічого не цікаво, крім цифр. І тому він “купив ящик з фарбами й олівці”. Автор розуміє Маленького принца, переживає про нього, коли думає про баобаби. І відразу стає ясно, що в ньому ще багато залишилося від того маленького хлопчика, якого не зрозуміли дорослі. Потроху він усвідомлює, як сумна й одноманітне життя Маленького принца. Довгий час у того була тільки одна розвага - він любувався заходом, коли йому ставало смутно. Потім у Маленького принца, з насіння, занесеного вітром до нього на планету, виріс горду й уразливу квітку. І Маленький принц дуже його полюбив і радий був йому служити: поливав щодня, на ніч надягав ковпак. Але в ньому виникли сумніву. Він приймав порожні слова квітки близько до серця й почував себе нещасним. “Треба було судити не за словами, а по справах… Я не повинен був бігти…” Маленький принц ще не знав, що він приручив цю квітку й повинен про нього піклуватися, і він вирішив відвідати сусідні планети.
Далі весь твір…

Твір по казці Антуана де Сент-Екзюпері “Маленький принц”. Антуан де Сент-Екзюпері не писав спеціально для дітей. І взагалі, за професією він був не письменником, а чудовим льотчиком. Однак його прекрасні добутки, такі як “Нічний політ”, “Планета людей”, “Військовий льотчик”, і, звичайно ж, “Маленький принц”, поза всяким сумнівом, належать до кращого, що було написано у Франції в XX столітті. В “Маленькому принці” Сент-Екзюпері звертається рівною мірою до усім - маленьким і більшим, - хто хоче задуматися над життям і спробувати зрозуміти, що ж у ній має теперішню цінність. От чому цю казку, у якій письменник вертається до своїх улюблених думок, але виражає їх по-новому, тобто образно й узагальнено, прийнято називати філософською. Виявляється, і про дуже серйозні й глибокі речі можна говорити зовсім просто й зрозуміло, особливо, якщо мати почуття гумору.
Далі весь твір…

Всі ми виростаємо на казках і всім житті, що залишилося, чекаємо чуда. Від нашого сприйняття миру залежить, відбудеться воно чи ні. Герберт Уэллс у новелі “Чарівна крамниця” показав нам, як по-різному діти й дорослі бачать і сприймають мир. Доторкнутися до чарівництва вдається деяким, тому що людині необхідна нестримна фантазія, воля від земних турбот і твердого реалізму. Такий погляд на життя зберігають діти (і те не все), а дорослі, може, і хотіли б, так не можуть. Уэллс показав нам, що батько Джипу готовий був повірити в чудеса, але тверезість, а потім ревнощі й тривога за хлопчика знищили нитки чарівництва, що виростали в ньому. Чудо зненацька перетворилося в кошмари. У тому самому предметі хлопчик бачив прекрасний і таємниче, а батько - огидне-страхаюче.
Далі весь твір…