«Його життя було коротке й високе, як міст над вузенькою штольнею гірської безодні. Хмари сумніву і зневіри сповивали його не раз, але не завадили сміливим думкам філософа і поета переходити по ньому, дивитися з нього наокіл і шукати взором днища світу», - сказав про Богдана-Ігоря Антонича Дмитро Павличко. Дійсно, творчість Антонича - цілісний, складний і цікавий світ людини, котра за 27 років свого життя спромігся досягти того, що інші не досягають і за ціле життя. У збірці поета «Велика гармонія» панує послідовна релігійність, яка проявляється в імітуванні молитовної лірики, переспіви біблійних псалмів. Наступна збірка «Три перстені» - ніби сходження з порожнечі неба до безодні землі. Тут легко знайти «приземлені» біблійні реалії (варто згадати слова «Народився Бог на санях» із поезії «Різдво») й священну символіку, перенесену на земні події. Твори цієї збірки пронизані глибоким світосприйняттям:

Далі весь твір…

Твір за повістю В. Дрозда «Ирій». В. Дрозд - багатогранний прозаїк сьогодення. Він, на думку літературних критиків, «постійно змінний, увесь у пошуках нових злободенних тем і проблем». Його завжди хвилює думка читачів про написані ним твори. А написав він багато: це і збірки оповідань, повісті, романи. У центрі уваги письменника - людина і світ, зміни у життя та їх вплив на формування світогляду молоді та інші проблеми. Головний герой повісті «Ирій» - Михайло Решето. Юнак мешкає в селі Пакуль разом зі своєю матір’ю, але мріє про той час, коли поїде до міста вчитися у старших класах. І поки поїхав, вислухавши «напучування» матері - не займайся дурницями (хлопець писав вірші), добре вчись. За своєю вдачею Михайло - добрий хлопець, мрійник. Він переконаний, що, покинувши рідне село, його любистки, бузки, ніколи вже не повернеться сюди, бо в місті - зовсім інше життя, повне пригод, а Пакуль - то вчорашній день. Ирій - казкова країна, де «не буває зими, де карасі ходять на берег і мирно бесідують із щуками, а вовчиці вигодовують ягнят».
Далі весь твір…

Поява повісті В. Дрозда свого часу викликала багато різнопланових відгуків. Одні схвально відгукнулись про повість, інші радили В. Дрозду: «Заховайте й нікому не показуйте, то буде вам гірше». Чим пояснити таке ставлення до однієї з яскравіших химерних повістей нашої літератури? Можливо, тим, що тут немає чіткої меж і між реальним і казково-нереальяим світами, в яких паралельно існує голошиїй герой. Михайло Решето - мрійник із Па куля. Для нього є цілком нормальним по рятування корови Маньки; ту ж корову він повертає додому - жилу і лдорову, тільки трішечки схудлу, бо три дні поштою мандрувала. Цей сільський хлопчисько нічим не поступається пригодам барона Мюнхаузена, або Гулів ера Дж. Світа. Місце дії в повітрі - невига-дане. Там пройшло дитинство письменника.
Далі весь твір…

   В оповіданні «Свекор» зображено звичайну працьовиту родину. Головний герой - хлопчик Василько, наймолодший в сім’ї. Він розмовляє як дорослий, коментує найменший непорядок у хазяйстві, одним словом, бурчить, немов «свекор» - так прозвали його рідні. Алє, на мою думку, Василько - щирий та розумний, а його вчинки - особисті вдачі. Мені дуже сподобалось те, як рідні вирішили провчити Василька. Хлопчик не хотів вчити азбуки і ходити до школи, відповідав матері: «Що мені та школа - хліба дасть?» Тож одного вечора родина зібралася на сімейну раду. Батько пожалівся на свою старість, безсилля та втому. Треба, мабуть, когось женити та передати хазяйство до рук. Але «Миколі… у москалі треба йти. Петро не скінчив ще науки своєї… хіба Василь?» У хаті запанувала тиша. Василько був майже згоден, та й дівчина була на прикметі - чорноброва Ганна. Хлопець поринув думами в майбутнє, дружина «обід варила б йому, сорочки прала…» На жаль, думки перервав батько. Він серйозно спитав сина, чи буде той податки платити, гроші заробляти, орати, косити… Це, звісно, був жарт!
Далі весь твір…

Оповідання «Федько-халамидник» В. Винниченко написав десь у 30-літньому віці. Але назавжди залишив у своїх спогадах ті чарівні роки. Мав добру пам’ять, рано навчився читати, - сталося це непомітно для його рідних. Можливо, що першим «букварем» для цього були принесені братом Андрієм (робітником друкарні) афіші, з яких він, гравсь, вирізав літери, клеїв їх на стінку, питаючи у дорослих, що то за буква. Мити почав, ще будучи дитиною. Надзвичайно любив волю, рух, був гордим, незалежним у вчинках і рішеннях, правдолюбцем.  Такий опис великою мірою збігається з рисами головного героя його оповідання «Федько-халамидник», для якого «спокій був його ворогом». Федько тримає своїх ровесників «трохи в терорі», то відбере в них паперового змія, щоб подражнити, то спокушає ризикованими забавами ніжного й смирного Толю, то б’єтся з кимось. Деякі подробиці, що стосуються Федькових звичок, трапляються і в снопі про Володимира Винниченка, - тим самим підтверджується їх достовірність! Федько сидить у себе на воротях, як «Соловей-Розбійник на дереві, і дивиться він усе любить або по кришах лазити, або на воротях сидіти…»
Далі весь твір…