«Російським класиком рубежу двох сторіч» назвав Буніна К. Федін. Бунін був найбільшим майстром російської реалістичної прози і видатним поетом початку XX століття. Письменник-реаліст бачив і неминуче руйнування, і запустіння «дворянських гнізд», настання буржуазних відносин, що проникали у село, правдиво показав темряву і відсталість старого села, створив багато своєрідних, що запам’ятовуються характерів російських селян. Проникливо художник пише і про чудесний дарунок кохання, про нерозривний зв’язок людини із природою, про найтонші рухи душі. Літературна діяльність Буніна починається наприкінці 80-х років минулого сторіччя, молодий письменник у таких оповіданнях, як «Кастрюк», «На чужій стороні», «На хуторі» і інших, малює безвихідну вбогість селянства. В оповіданні «На край світа» автор розповідає про переселення безземельних українських селян у далекий Уссурійський край, описує трагічні переживання переселенців у момент розлуки з рідними місцями, сльози дітей і думи старих. Добутки 90-х років відрізняються демократизмом, знанням народного життя. Відбувається знайомство із Чеховим, Горьким. У ці роки Бунін намагається сполучити реалістичні традиції з новими прийомами і принципами композиції, близькими до імпресіонізму (розмита фабула, створення музичного, ритмічного малюнка). Так в оповіданні «Антоновські яблука» показані зовні не зв’язані епізоди життя гаснучого патріархально-дворянського побуту, пофарбованого ліричним смутком і жалем. Однак в оповіданні не тільки туга за запустілими «дворянськими гніздам». На сторінках виникають чарівні пейзажі, овіяні почуттям любові до батьківщини, що затверджують щастя злиття людини із природою.
(Далі весь твір…)

Творчий шлях видатного російського прозаїка і поета кінця XIX - першої половини XX століття, визнаного класика вітчизняної літератури і її першого Нобелівського лауреата І.О.Буніна (1870-1953) відрізняється великою складністю, розібратися в якому - завдання не просте, тому що у долі і книгах письменника різко індивідуально переломилися долі Росії і її народу, знайшли відбиття найгостріші конфлікти і протиріччя часу. Іван Олексійович Бунін народився 22 жовтня 1870 року, у збіднілій дворянській сім’ї. Дитинство його пройшло на хуторі Бутирки Єлецького повіту Орловської губернії. Спілкування із селянами, зі своїм першим вихователем, домашнім вчителем М. Ромашковим, що прищепив хлопчикові любов до красного письменства, живопису і музиці, життя серед природи дали майбутньому письменникові невичерпний матеріал для творчості, визначили тематику багатьох його добутків.
(Далі весь твір…)

Продовжуючи демократичні і гуманістичні традиції російських літераторів, особливо Л. М. Толстого і А. П. Чехова, О. І. Купрін був чуйний до сучасності, до її актуальних проблем. У його яркій, самобутній прозі  відбилося  буття  різних класів і станів російського суспільства кінця XIX - початку XX сторіччя. Літературна діяльність Купріна почалася в пору його перебування у кадетському корпусі. Він почав писати вірші, де звучать то ноти зневіри і туги, то чуються героїчні мотиви («Сни»). У 1889 році вихованець юнкерського училища Купрін друкує своє перше невелике оповідання у журналі «Російський сатиричний листок», що називається «Останній дебют». За опублікування оповідання без дозволу начальства Купрін був підданий арешту і відсидів на гауптвахті. Вийшовши у відставку (1894) і оселившись у Києві, письменник співробітничає у київських газетах. Цікавим літературним явищем була серія нарисів «Київські типи».

(Далі весь твір…)

Після селянської реформи 1861 року, коли у російських селах почалися хвилювання, викликані грабіжницьким характером реформи, одержала ходіння прокламація «До панських селян». Її авторство влада вирішили приписати Чернишевському. Однак не так-то просто було розправитися зі знаменитим літературним критиком, статті якого пропускалися царською цензурою і широко друкувалися в «Сучаснику» і «Вітчизняних записках». Всім було відомо про його революційні симпатії, про близькість із Герценом і іншими великими революціонерами, однак ця сторона діяльності Чернишевського була ретельно законспірована. На очах була лише його літературна діяльність. З разючою і сміливою спритністю Чернишевський вмів висловлюватися у своїх статтях «між рядків». Коли у надрукованих в «Сучаснику» статтях про Гарібальді та у коментарях до італійських подій він з дивною завзятістю чи ледве не в кожній фразі повторював: «в Італії», «я говорю про Італію», навіть самий безглуздий читач зрештою починав розуміти, що мова йшла про Росію і про поточні політичні події.
(Далі весь твір…)

О. Генрі займає в американській літературі виняткове місце як майстер жанру «короткої розповіді» (впогі-віогу). Перед смертю О. Генрі висловив намір перейти до складнішого жанру - до романа: «все, що я писав до цих пір, це просто балощі, проба пера, в порівнянні з тим, що я напишу через рік». У творчості, проте, ці настрої нічим не виявилися, і О. Генрі залишився органічним художником «малого» жанру, розповіді. Не випадково, звичайно, що в цей період письменник вперше, за словами Дженнінгса («Через темряву з О. Генрі»), почав цікавитися соціальними проблемами і виявив своє негативне ставлення до буржуазного суспільства». Герої О. Генрі різноманітні: мільйонери, ковбої, спекулянти, клерки, прачки, бандити, фінансисти, політики, письменники, артисти, художники, робочі, інженери, пожежники - змінюють один одного. Умілий конструктор сюжету, О. Генрі не показує психологічну сторону того, що відбувається, дії його персонажів не отримують глибокого психологічного мотивування, що ще більш підсилює несподіванку фіналу.
(Далі весь твір…)