До своєрідних здобутків українського художнього слова належать твори українських письменників, які з різних обставин змушені були покинути рідну країну. Але й там, далеко від батьківщини, вони зберегли любов до неньки-України, плекаючи рідне слово. Калинова гілка з України сто літ цвіте в Бразилії, Канаді, Сполучених Штатах як продовження нашого роду. Українці оживили чужу землю, відстояли себе по світах як нація і народ. Вони повсякчасно звертали свій погляд до матері-України, щоб не перервалася пуповина, яка єднала їх з отчою землею. Куди б не закинув лютий життєвий вихор наших земляків, вони завжди пам’ятали, якого вони роду і де їхня батьківщина.
Далі весь твір…

Благодатна пора 60-х років народила плеяду талановитих українських поетів - І. Драча, Л. Костенко, Д. Павличка, М. Вінграновського, В. Симоненка, В. Стуса. Вона ж багато в чому визначила і шлях їхніх естетичних пошуків, і тематику. Проте мистецьку спадщину В. Стуса не переплутати з будь-чиєю іншою, така вона оригінальна, потужна, самобутня. Так тісно злились у ній емоційне навантаження ліричних творів з потужнім художнім світоглядом поета. У В. Стуса ліричний герой - він сам, його думи, вболівання, духовні пошуки, розпачі, печалі й радощі. Їх головний центр - позиція митця, позиція громадянина, патріота, сина - своєї матері по крові та матері-України. Поет прагне наблизити людей до ідеалів добра, справедливості, гуманізму. Тому так часто звертається до жанру ліричної медитації, філософських роздумів над вічними проблемами буття.

Далі весь твір…

Якими життєвими принципами керувався Євген Маланюк? Український поет був одним з найвизначніших поетів української діаспори після Першої і Другої світових воєн. Він громив своїх сучасників, ненавидів ворогів свого народу, але ще більше картав «малоросіянство», зрадництво і рабські інстинкти власного народу. В цьому він близький Т. Шевченкові, М. Кулішеві. Євген Маланюк походив із залитих сонцем українських степів. Його рідний Новоархангельськ стояв на берегах річки Синюхи. Родина була не зовсім звичайна, в лінії батька були чумаки, осілі запорожці. Матері майбутній поет завдячував любов’ю до українського мистецтва, батькові - формуванню власного інтелектуального світогляду. У колишньому Єлисаветграді Євген Маланюк закінчив реальну гімназію, де раніше вчилися брати Тобілевичі, М. Кропивиицький та Ю. Яновський. Після закінчення гімназії Маланюк навчався у Політехнічному інституті в Петрограді.
Далі весь твір…

Поява повістей та оповідань Квітки-Основ’яненка українською мовою має собою новий важливий етап не лише в його творчості, а й загалом у розвитку української літератури, у формуванні її реалізму й народності. До 30-х років XIX століття у новій українській літературі розвивалися   і поетичні й драматичні жанри. Вимоги часу, посилення реалістично-пізнавальних завдань літератури потребували зображення дійсності в її широкому охоплений в усіх труднощах, суперечностях і деталях показу людини в складних суспільній відносинах, відображення життя у формах самого життя. Для здійснення цих завдань найпридатнішими були прозово-епічні жанри - роман, повість, оповідання. Основоположником української художньої прози й став Квітка-Основ’яненко, який чутливо вловлював назрілі потреби часу. Першим його українським твором у прозовому жанрі стала знаменита повість «Маруся». Приводом до її написання були тогочасні дискусії щодо творчих можливостей української літературної літератури.Деякі митці вважали її спроможною лише на жартівливі твори.Квітка-Основ’яненко своєю «Марусею» переконливо продемонстрував  різнобічні художньо-літературні можливості української мови, її придатність для написання прозових творів серйозного, навіть трагічного змісту.
Далі весь твір…

На долю щирого поета завжди випадає багато горя і страждань, навіть у тому випадку, якщо він улюбленець долі. Адже в цьому світі нічого не дається просто так і за все доводиться платити. За дарований талант - плата особлива. Обплутана недомовками і пересудами доля великого російського поета Сергія Єсеніна - тому свідчення і підтвердження. Все своє коротке, відчайдушне, романтичне життя він збуджував у навколишніх бурхливі, суперечливі  страсті і сам роздирався страстями настільки ж бурхливими і суперечливими. З посмертною же долею Єсеніна відбулася дивна метаморфоза. Він мертвий вже більше сімдесяти років, але все, пов’язане з ним, продовжує жити. Живуть не тільки його вірші, а взагалі все «єсенінське». Все, що його хвилювало, радувало, мучило. Все, що яким-небудь образом з ним стикалося. Єсенін є в нашій літературі фігурою свого роду культовою. Всенародна любов призвела навіть до появи жанру «народного єсенінознавства»: обговорюється посмішка поета, блакитні очі, золоті кучері, як добірно сидів на Єсеніні костюм та інше. До речі, за свідченням Варлаама Шаламова, Єсенін став єдиним поетом, прийнятим блатним світом (У табірній мові «Єсеніним» називають будь-якого доморослого віршотворця з ув’язнених.) Так що винятковість посмертної єсенінської долі очевидна. В одному лише не пощастило Єсеніну.

Далі весь твір…