Ф. І. Тютчев поряд з Пушкіним є одним із самих цитуємих російських поетів. Його вірши «Розумом Росію не зрозуміти…» і «Люблю грозу на початку травня…» відомі, мабуть, усім. Близькі вірші Федора Івановича Тютчева й серцям наших сучасників. Не одержавши загального визнання при житті, у наш час поет займає важливе місце в російській літературі. Для більшості ж його сучасників вірші Тютчева вважалися далекими від духу часу, а за формою здавалися то занадто архаїчними, то занадто сміливими. Та й сам поет не прагнув до слави, проявляючи дивну байдужість до видання й редагування своїх добутків. Федір Іванович Тютчев народився 5 грудня (23 листопада) 1803 року в селі Овстуг Орловської губернії в сім’ї потомственого російського дворянина І. М. Тютчева. Тютчев рано виявив незвичайні дарування й здатності. Він одержав гарне домашнє виховання під керівництвом С. Є. Раїча, поета й перекладача, знавця класичної стародавності й італійської літератури. Під впливом вчителя Тютчев рано прилучився до літературної творчості і вже в 12 років успішно перекладав Горація.
(Далі весь твір…)

Його поезія напрочуд багата і різноманітна віршовими розмірами, ритмічним ладом, строфікою. Він мужньо і послідовно відстоював право класичних форм поезії на існування в радянській літературі. Суворі закони канонічних форм поезії, як не раз відзначав Рильський, не дають місця порожній балаканині, дисциплінують думку поета і владно велять йому зосередитись на головному образі. Своїм поетичним досвідом він переконливо довів живучість і необхідність таких форм, як сонет, октава, терцина. Рильський переніс на український грунт «онєгінську строфу», віршовий розмір «Витязя в тигровій шкурі» та багато інших форм, строф і прийомів, узятих з літератур світу.
(Далі весь твір…)

М. Рильський майже нічого не говорить про Гоголя-людину. Його цікавить, насамперед, Гоголь-художник, дивує і радує «живучість гоголівських образів» . Одного разу, розповідає поет у «Слові про Гоголя», він був свідком цікавої сцени, яка відбулася на березі річки Псьол - на батьківщині письменника. Група колгоспників напівжартома сперечалась: чи це той самий міст через річку, яким їхав колись Солопій Черевик з своєю дочкою і дружиною в Сорочинці. Здавалось, дійсно вірили вони В реальність Солопія Черевика, Параски й Хіврі, лиш червону свитку Сприймаючи із скепсисом належним, Для чого дав підстави Гоголь сам. «Миргородські записи», М. Рильський вважає вірогідним і напіванекдотичний переказ про те, що в одному селі на Полтавщині красувалася вивіска: «Кооператив імені Тараса Бульби». «А що ж тут дивного? - запитує поет.- Адже Тарас Бульба, створений фантазією Гоголя, живе в народній пам’яті як конкретна історична особа, як втілення кращих рис українського народу, як високий приклад героїзму й патріотизму» . «Тарас Бульба», слушно відзначає Рильський,- один з найпатріотичніших у світовій літературі творів.
(Далі весь твір…)

Максим Тадейович Рильський народився 19 березня 1895 року в місті Києві. Батько поета - український культурний діяч демократичного напряму, автор ряду етнографічних та економічних праць («К изучению украинского народного мировоззрения», «Студії над основами розвитку багатства» та ін.). Про Тадея Рильського тепло відгукувався Михайло Коцюбинський. У листі до Володимира Гнатюка 12 жовтня 1902 року він писав: «Чи чули, що помер Рильський… Варто б помістити у «Вістни-ку» його портрет і хоч коротку біографію. То була незвичайно талановита і симпатична людина». Максим Рильський міг сказати про себе: все моє життя у моїх творах. Мовиться тут не лише про відображення в художній творчості поета подій і фактів його життя, хоч це теж дуже важливо. Головне, в поезії Максима Рильського ми відчуваємо гаряче і чуйне серце, пристрасне бажання служити своїм благовісним словом високим народним ідеалам. Ось естетичне кредо поета періоду його творчої зрілості:

(Далі весь твір…)

Хто з нас не ласував смачними, соковитими ніжно-зеленими,- з жовтинкою, яблуками, що зберігають смак до весни і називаються Ренетом Симиренка? Та не всі знають, що це яблуко було «репресованим». Його перейменували на «зеленку Вуда» й витіснили з України, щоб не нагадувало українцям свого автора - відомого вченого Левка Симиренка і весь славний своїми ділами рід українських патріотів - Симиренків. Здається, найкращими якостями обдарувала українська земля цей рід - талантом, розумом, працьовитістю, порядністю, шляхетністю, манерами, жертовністю і чи не найбільше - любов’ю до України. Дух вільного й винахідливого козака Степана з містечка Городище, що на Черкащині, передався всім його нащадкам.
(Далі весь твір…)