Знаменитi в усьому свiтi українськi писанки беруть свiй початок вiд прадавнiх вiрувань нашого народу.

Найперше яйце - за легендою - мало всерединi не жовток з бiлком, а зародок цiлого свiту. Розмальованi яйцi - писанки - присвячувалися сонцевi й веснi, а розписували їх напередоднi свята Весни. З тiєї хвилини, коли на яйце наносився орнамент, воно переставало бути простим яйцем, а ставало святою писанкою. Бо ж були цi орнаменти не простими малюнками, а таємничими знаками, пов’язаними з магiчними обрядами.
Далі весь твір…

Найвидатнiшою пам’яткою лiтератури Київської Русi є «Слово о полку Iгоревiм». Сюжений змiст «Слова…» - змалювання походу князя Iгоря Святославовича проти половцiв 1185 року, що був одним з епiзодiв тривалої боротьби проти степових кочiвникiв.

Про цей похiд розповiдають також i лiтописи, додаючи подробицi, яких бракує в поемi. Але, як справжнiй художнiй твiр, «Слово о полку Iгоревiм» вирiзняється тим, що не просто розповiдає про перебiг подiй походу, а має чiтку, продуману побудову, що дозволяє невiдомому авторовi передати головну iдею й висловити власне ставлення до фактiв. Вiн обмiрковує цю iдею ще у вступi, а пiзнiше вiдверто звертається до найсильнiших володарiв Руської землi iз закликом об’єднатися.
Далі весь твір…

Земле рiдна!

Скiльки разiв тобi доводилося стояти на смерть, захищаючи волю свою! та найбiльше твоє багатство - це люди, працьовитi, гордi, спiвучi. Не могли вони жити в неволi, вважали, що краще смерть стоячи, нiж життя на колiнах. I не витримували орди половцiв i турецького хана, i прибивали руськi князi свої щити «на вратах Цареграда», i гуляли козаки запорозькi у турецьких мiстах, визволяючи братiв своїх, бранцiв-невiльникiв - i тiкав Наполеон, i вiдступали фашисти.
Далі весь твір…

Хвилюється золоте збiжжя колосистого моря пiд високим склепiнням блакитного неба, хлюпочуть повноводнi рiки в зеленому вiнку кучерявих верб, медами пахнуть буйнi трави, великий шум iде тiнистими дiбровами… Та кожна п’ядь цiєї квiтучої землi щедро полита кров’ю, засiяна кiстками, скроплена дрiбними росами-сльозами. Iз давнiх-давен заздрiснi сусiди посягали на дивовижну красу цього замрiяного краю. I вставали на захист рiдної неньки України могутнi богатирi-герої, що їх зiбрала пiд своїми малиновими прапорами Запорозька Сiч. Вiдчайдуш но хоробрi, завзятi та дужi, вони, не шкодуючи сил i самого життя, невтомно воювали зi своїми одвiчними ворогами: то татарами й турками, то ляхами-католиками. Скiльки їх полягло на кривавих полях битв! I загубилися б тi славнi подвиги патрiотiв на далеких шляхах iсторiї, якби не увiчнив їх народ український у своїх безсмертних думах та пiснях.
Далі весь твір…

Iсторiя часто буває несправедливою до людини, бо зафiксовує для нащадкiв не тiльки не найголовнiшi, а й подекуди зовсiм незначнi її риси чи епiзоди життя. I одним iз прикладiв цього може бути князь Дмитро Вишневецький, що увiйшов у народнi думи пiд iменем Байди - безтурботним гультiпакою, котрий тiльки й знає пити мед-горiлочку.
Далі весь твір…