В історії української літератури визначне місце посідають літописи, головною темою яких було зображення визвольної війни 1648-1654 рр. під проводом Богдана Хмельницького проти польсько-шляхетських загарбників. Поширення цього жанру зумовлено тим, що він міг найпослідовніше і найповніше відбити знамениті події. Вершину українського літописання ХУІІ-ХУШ ст. складають твори Самовидця, Григорія Грабянки та Самійла Величка. Вони найтиповіше зпоміж тогочасних літературних творів розповідають про визвольну війну 1648-1654 років, життя народу, внутрішнє та міжнародне становище України. Літопис Самовидця не прив’язаний до певної місцевості, а розповідає про події, що відбувалися в період визвольної війни 1648-1654 років та після її закінчення на всій українській території.
Далі весь твір…

«Берегинею» називається писанка, на.якій зображено жіночу постать зі’ зведеними догори руками. Так прадавні українці зображували велику Матір усього живого — відому слов’янську богиню життя і радості. її називали Моко-шею і Ладою, але найчастіше — Берегинею. Матір, хранительку дому — також часто називають Берегинею. Здавна так повелося в Україні, що кожна родина готувала до Великодня писанки. У чистому охайному домі мати малювала писанки і навчала дітей розуміти узори, які наних з’являлися. Як саме твориться писанка розповідається в поезії Ігоря Калинця. Виводить мама дивним писачком на білому яєчку воскові узори. Ці «узори» недаремно з’являються на яйці. Найперше яйце — за легендою — мало всередині не жовток з білком, а зародок цілого світу. Розмальовані яйця-писанки присвячувалися сонцеві й весні. З тієї миті, коли на яйце наносився орнамент, воно переставало бути простим яйцем. Споглядаючи за порухом маминих рук, дитина бачить, якою чарівною у «сплетінні ліній», стає писанка:

Далі весь твір…

Літописи, найвизначніші пам’ятки історичної літератури стародавньої Русі, були написані як хроніки (щорічні записи, аннали) і містять у собі також різний літературний матеріал: оповіді, легенди, біографії та запозичення з візантійських хронік тощо. Літописання на Русі почалося в Києві, а перше літописне введення, що дійшло до нас у кількох редакціях під назвою «Повість временних літ», було укладене печерським ченцем Нестором близько 1110 р. Йому передували кілька київських (перше приблизно 1039 р.) і новгородських зведень.
Далі весь твір…

Леонід Іванович Глібов народився в 1827 році в селі Веселий Поділ на Полтавщині. Ще з юного віку складав поезії російською мовою, але невдовзі почав писати байки українською. Упродовж життя він створив понад 100 байок. У них письменник зазвичай намагався порушувати проблеми людської та суспільної моралі. Леонід Глібов у своїх байках гостро критикував несправедливий суд, жорстокість панів, неробство, хвалькуватість, підлабузництво, брехливість тощо. Відомо, що основною ознакою байки є її алегоричність. Відповідно до цього байка має дві частини — оповідну і повчальну.
Далі весь твір…

Найвидатніший байкар української літератури — це Л. Глібов, який виступив проти кріпосництва, критикував лібералів за те, що вони прославляли реформу 1861 року. Невгасну славу принесли Глібову його байки, які І. Франко справедливо вважав «головним титулом заслуги цього талановитого поета». Саме в цьому жанрі з найбільшою силою проявився самобутній талант письменника. Він написав 107 байок, які за його життя вийшли окремими збірками. У найкращих байках автор зображує суттєві явища життя, різні сторони кріпосницької дійсності, а головне — безправне становище кріпаків. У байці «Вовк та ягня» автор в алегоричних образах розкриває стосунки між самовладним по-міщиком-кріпосником і кріпаком, показує насильство пануючих класів над простим людом. У зміст байки він уніс своє, нове, оригінальне. Саме в цьому творі виявилися характерні особливості поетичної майстерності Глібова — вміння в алегоричних образах відображувати соціальні явища.
Далі весь твір…