Над тим, що таке життєвий успіх, ламали голову багато поколінь. Але до єдиного розуміння цього питання так і не прийшли.  Адже скільки людей, стільки й думок. І всі вони різні. Це залежить від виховання, від рівня знань, навіть від особистих якостей людини.  Для одних людей життєвий успіх полягає насамперед у матеріальному благополуччі. Для інших - зовсім в іншому. Їм далекі грошові проблеми. Вони захоплені своєю роботою й знаходять щиросердечний спокій у зовсім інших цінностях. І це теж свого роду “життєвий успіх”. На мій погляд, він укладений у сукупності моральної задоволеності, щиросердечного спокою й матеріального благополуччя. Тільки при сукупності цих благ людина може почувати себе щасливим і тоді його голова звільняється від повсякденних турбот, йому не доводиться думати про “хліб насущному”
Далі весь твір…

Наше XXІ століття - це вік нових технологій. Техніка стрімко уривається в життя людей, воно полегшує їм праця, заповнює дозвілля людини. Однак технічний прогрес часто вступає в конфлікт із мораллю, суперечить моральним поняттям.  Олександр Бєляєв, бачачи успіхи людства в медицині, ще у двадцятих роках порушував питання про моральну сторону технічного прогресу. У своєму науково-фантастичному романі «Голова професори Доуеля» він розповідав про існування голови людини окремо від свого тіла. Це, звичайно, було доцільно із практичної точки зору. Сама можливість існування голови окремо від тіла відкривала безмежні простори, аж до вічного життя. Але це перевертало століттями сформовані подання про смерть людини як про неминуче явище, суперечило всім моральним нормам суспільства. 

Далі весь твір…

Старенький, але рідний, до болю рідний. Усе бачив він на своєму віку, усе вистраждав і вистояв. Він — нездоланний, як та земля, на якій стоїть. Він може десять раз горіти дотла, але досить якогось маленького паростка, як у нім знову тепліє життя, і знову підбілюють, підфарбовують, причепурюють його, обсівають мальвами, огороджують березовим тином або обносять лісою, і знову чистими вікнами він дивиться на сільську вулицю, у кінці якої ставлять нові будинки. Коли ж він дуже старенький і починає хилитися, а нового поставити ні за що, то його нишком підпирають дубовими стовпами, і він знову стоїть наперекір негодам. Але навіть коли руйнують його, то дещо беруть з нього для нового дому — так батько щось передає синові, а син — своєму синові.
Далі весь твір…

Його зненацька охопив сумнів: «Чи те я роблю, що слід? Чи здатний на це? Чому так тягне туди, у невідоме?» І він зупинився серед шляху. Замислився. Огледівся. Хоча дорога стелилася попереду рівна й широка, проте він не міг іти далі: і неспокій, і невдоволення собою, і жадання чогось вищого переповнили його. А обіч уторованої дороги громадилися вершийи, які здавалися такими стрімкими й неприступними, що на них ніхто не наважувався зійти. До того ж їх оточували непрохідні хащі, глибокі яруги, гострі стрімчаки й бескиди…
Далі весь твір…

Людина здавна мріяла про крила, щоб полинути до хмар і вище. Стародавні греки передали нам у спадок міф про Дедала, який із сином Ікаром наважився піднятися на могутніх крилах аж до Сонця… Не судилося і славетному Леонардо да Вінчі побачити велич і красу Землі з пташиного польоту, але креслення апаратів-махольотів і думки, які він виклав у своєму знаменитому «Трактаті про птахів», відкрили дорогу в небо наступним поколінням.
Далі весь твір…