За усю історію людства, мабуть, ніколи так швидко не змінювався спосіб нашого життя, як у XX, а тепер - і в XXI сторіччі. Бурхливий розвиток медіа, технічний і науковий прогрес, стрімкі соціальні зміни привносять у життя людей стільки новинок, що іноді важко розібратися і до ладу оцінити усі плюси і мінуси нововведень. Так, поява всесвітньої віртуальної мережі Інтернет давно спричинила дискусії вже не у фаховому програмістському середовищі, а серед звичайних людей: користувачів, або «юзерів», - так це називається на комп’ютерному жаргоні - і тих, хто далекий від віртуальних розваг. Зазвичай батьки дуже стримано  й різко негативно ставляться до захоплень підлітків. А як на мене, - дарма. Відтак саме час сказати «слово на захист»!
(Далі весь твір…)

Нас у батьків двоє - я і моя молодша сестра Маринка. Мене звуть Катерина, навчаюсь я у дев’ятому класі звичайної загальноосвітньої школи. Маринка - першокласниця. Наш батько працює на будівництві - він кранівник. Професія рідкісна, він на будь-якому будівництві бажаний робітник. Батько будує житло. Ці красиві будинки прикрашають різні вулиці нашого міста, яке перед нашим татом як на долоні, коли він сидить у кабіні височенного піднімального крана. Ми якось з Мариикою ходили на екскурсію до батьківського будівництва. Захопило дух, коли ми дивилися знизу вгору на кабіну його крана. Щоб працювати на такій височині, людина має бути мужньою - так часто каже нам мати. Вона в нас кухар-кондитер, працює в кафе, і коли у когось із членів нашої  родини день народження, вона готує сюрприз - пече смачні торти і ніколи повторюється.
(Далі весь твір…)

У кожному дворі є свої таланти, хтось чудово грає на музичному інструменті, хтось співає, а у когось талант у виготовленні теслярських виробів. Про дивовижні здібності старожилки нашого двору Анастасії Павлівни ми дізналися кілька років тому. Пеньки від зрублених давно дерев, які псували настрій мешканцям, почали перетворюватись на казкові персонажі. Анастасія Павлівна, мавши масляні фарби, розмалювала пні, та так, що один із них перетворився на Лісовика, інший - на Кощія. Один із пеньків вона прикрасила солом’яним капелюхом, і з’явився Незнайка, а ще один пеньок почав нагадувати вулик, здавався, ось-ось звідти вилетить рій бджіл. Поряд із пеньком жінка насипала гравію, у ньому з’явилися глиняні бджоли. Анастасія Павлівна створила їх своїми умілими руками. Малеча охоче грає цими фігурками, і треба сказати, ставиться до них дуже обережно. Жодного творіння Анастасії Павлівні не зникло.
(Далі весь твір…)

Як відомо, ніколи миролюбний ворон не був викритий «у розбої». Але найближчі його родичі - ворона сіра - має погану репутацію. Розорює гнізда птахів,качок, чайок, лисух. Нема птаха хитрішого і підступнішого, ніж ворона сіра. Особливо вона шаленіє, коли вигодовує пташенят. Цю ворону неважко впізнати.  Пташка приємного сірого кольору, а голова, шия, крила і хвіст - чорного. Цорні дзьоб і лапи. Ворона - чудовий будівельник, хоч ніяких спеціальних навчальних закладів, звісно, не закінчувала. Гніздо вона будує з гілочок різної товщини, надійно зліплює одну з одною. Гнізда ворона вистилає великою кількістю вовни. Для цього вона вирушає до ферми, де живуть кози, і там знаходить чимало потрібного їй матеріалу для гнізда.
(Далі весь твір…)

Кажуть, не святі горшки ліплять. Можливо, що й так. Проте не проста ця справа - виліпити навіть звичайнісінький глечик. Для цього потрібні роки сидіння із гончарним кругом, щоб його відцентрова сила не розривала зігріту долонними глину, зводячи нанівець старання, змішані з краплями поту. Проте терпіння з гончарним кругом замало - потрібен ще й талант. Власне, талановитих гончарів у місті Валки на Харківщині завжди вистачало. І Кажуть, у Валках глина особлива, яку відшукали гончари. І справді, кілька років тому, коли київські хіміки зробили всі необхідні її дослідження, з’ясувалося, що  глина для гончарних виробів найкраща в Україні.
(Далі весь твір…)