У коленого народу планети - своєрідна історія, культура, мова. Та все ж у людей більше спільного: любоз до дітей, прекрасного, прагнення до миру, Не знайти, мабуть, на Земній кулі людей, яких би не чарувала світла музика квітів, У Давній Греції влаштовували спеціальні свята на честь лілій і гіацинтів, у Франції святкують День троянд і час фіалок. У Голландії щоосені відбуваються грандіозні карнавали, Із мільйонів тюльпанів майстри споруджують величезні кошики, башти, фонтани. Багатобарвна, весела процесія рухається по всьому місту, В центрі її на квітковому троні - найкрасивіша юнка - «королева квітів». Не менш вражаючими і пишними є свята сакури і хризантем в Японії, лотоса - в Індії, мімози - в Югославії. У сиву давнину слов’яни шанували свято Івана Купала. Особливо - таємничу вогнецвітну квітку папороті. Люди вірили: хто відшукає палаючий цвіт, буде щасливим. Квіти були неповторними і прекрасними символами. Символом безмежжя російських полів є скромна ромашка, Білорусії - голубоокий квіт льону, України–палаючі маки, зологочубї соняшники, красені-чорнобривці.
(Далі весь твір…)

П’ятикласники нашої школи взяли шефство над ветеранами Великої Вітчизняної війни. Ці старенькі воїни колишніх битв зараз мають особливу потребу в турботливому ставленні до себе, в постійному піклуванні. Колись вони були молодими і захищали нашу країну від грізного ворога - фашизму. Зараз це хворенькі, часом безпорадні бабусі й дідусі, яким дуже потрібна увага. Хлопчики допомагають впоратися по господарству, десь щось приладнати, полагодити, викликати лікаря чи сходити до магазину. Дівчата оточують оселю стареньких своєю турботою: допомагають навести порядок, помити посуд, читають газети та книжки. Отакі наші школярі-п’ятикласники. А старенькі ветерани дуже вдячні дітлахам за турботу, за їхню дружбу. Вони розповідають цікаві історії з воєнного та Повоєнного життя, показують фотографії, військові нагороди. А коли настають свята, школярі влаштовують концерти художньої самодіяльності. Вони танцюють, співають, виразно читають вірші. І так гарно там усім!
(Далі весь твір…)

Глибоко помиляються ті, хто вважає, що журналісти відображають реальність чи оповідають про реальність: вони створюють її. Не більше й не менше. Зараз і думаю про ге, що більшість із нас не уявляє собі життя без телевізора, газет, електронних ЗМІ й усього, що зветься мас-медіа, Хтось із сучасних культурологів сказав, що якщо в лісі впало дерево і жоден канал телебачення нічого про це не сказав, то можна вважати, що дерево не впало. Це така гіпербола, але ж, врешті-решт, це правда. Мені хочеться багато написати про сучасну пресу, радіо, але зараз я зупинюся на телебаченні, бо немає поки що впливовішого й авторитетнішого джерела інформації в сучасному суспільстві. От візьмемо хоча б новини, Якщо вам траплялося уважно дивитися новини з різних країн, а це можливо по кабельному чи супутни-ковому телебаченню, ви мали змогу помітити, шо різні редакції новин відображають одну й ту саму подію по-різному. Так це природно, скажете ви, адже це не просто різниця у способі подачі інформації, а прихована, але однозначна оцінка. Так, навіть не упереджені офіційні новини - свідомо чи несвідомо, про це ми вже не дішаємось - дають власну оцінку зображуваним подіям. Особливо це стосується політичних подій: прихований легкий сарказм - і одна її та сама репліка політика з нейтральної перетворюється на дуже агресивну. Або ше - власними очима бачив - К російськомовні новини перекладають українське «нам би хотілося» в інтерв’ю з українським політиком, навіть неважливо, з ким, як «ми гребуєм»!
(Далі весь твір…)

Ми на березі ріки. Приємно дивитися в далечінь, що міниться в блакитному мареві. Сонце, розфарбувавши захід у багряні кольори, не може намилуватися красою навколишньої природи. Але от і воно залишає свої володіння. Усе вщухає. Невгамовний коник тріскотить ще в траві, але незабаром і він замовкає, і все занурюється в морок ночі. Пташка, що спізнилася у своє гніздо, безшумно пролітає в пітьмі. Взагалі, не так уже й темно! Хто розкидав ці зірки по небосхилу, хто повісив цей місяць, хто розсіяв морок ночі? Світлячки в траві й у небі, вони висвітлюють дивним блиском смарагдову траву. Видно, як риби юрбляться біля відбитка місяця у воді і як раптом кидаються вбік, чогось злякавшись. Аж ось з’являється величезна зубаста щука, вона ще не заснула і так налякала рибок.
(Далі весь твір…)

Ліс на великій віддалі здавався довгою, темною смугою. А коли в’їхали на лижах, роздивилися, то побачили його іншим. В лісі дерева стояли в снігу, наче закутані у великі білі простирадла. В окремих дерев багато незграбних рук і корчуватих ніг. Вони хапають нас за обличчя, одежу і не пускають їхати. Ми перебороли перешкоди і виїхали на галявину. Яка вона гарна, блискуча, біла, наче вкрита скатертиною. На ній усміхаються зірочки сизо-жовтуватими іскорками. Раптом галявина залилася срібним сяйвом. Прокинулись сніжинки. Маленькі, пухнастенькі, вони беруться за рученята й танцюють. Захвилювались дерева, бо не можуть танцювати. Завив вітер. Ліс плакав і ридав, наче голодний звір.
(Далі весь твір…)