«Доля» - дуже складний і неоднозначний термін. Чи можна сформувати долю? Сформувати, зліпити, як із сирої глини, своє життя. Хтось упевнений, що «робить долю» сам, для іншого це карма, визначене майбутнє. Тому свою роботу я назву так:  «Що формує особистість людини».  Особистістю прийнято вважати сукупність рис характеру, які людина проявляє в різній обстановці, И чим більше таких рис, тим, як правило, цікавіше для нас ця персонО. «Це особистість!» - говорять про людину неординарного, упевненого в собі, що має вплив на інших людей, авторитету. На формування особистості впливає не тільки виховання й обстановка в сім’ї, але й пізніше, уже у свідомому віці, прагнення культурно розвитися, досягти якихось ідеалів, бажання бути потрібною й корисною людиною для суспільства, а може, і одержати повагу й пошану, стати знаменитим. 
Далі весь твір…

Як ви думаєте, чи не час нам домогтися організації Суспільства захисту прав споживачів духовного хліба? Це бажання міцніє з покупкою кожного нового номера газети з телепрограмою. Коли в нас з’явився новий телевізор, це було велике свято. Коли ми одержали доступ до кабельного телебачення - радість була величезною. Будували плани: “От з’явиться побільше грошей - купимо супутникову антену”. Через якийсь час захвати затихли. Супутникову антену брати передумали. А тепер от розуміємо, що й без кабельного телебачення обійтися зможемо. Телебачення - масовий, доступний і могутній засіб передачі інформації. Так чому ж замість інформації ми одержуємо те, що грубо можна назвати двічі використаної кимсь жувальною гумкою?!
Далі весь твір…

Мені подобається наша привокзальна площа. Вона приваблює  старовинною архітектурою залізничного вокзалу, збудувавши його ще у XIX столітті. На площі завжди багатолюдно. Приїжджі і просто мешканці міста, що прийшли сюди відпочити, милуються розкішними квітниками.А музичний фонтан у центрі площі вважається одним з найкращих у місті. Якщо близько підійти, краплі колючих бризок приємно охолоджують розпашіле обличча в пекучий полудень. Привокзальну площу обрамляють тендітні ряди старовинних лип. Липи одна в одну - всі одного зросту. Серед цих дерев є старожилка привокзальної площі - столітня липа. Вона і зовні відрізняється від інших: товстий стовбур,розкішна крона. Під час цвітіння лип аромат пливе над привокзальною площею. Бджоли дзижчать на квітах, аромат лип змішується з пахощами петуній.
Далі весь твір…

Читаючи цю повість, кожний, я думаю, міркує над тим, що хотів сказати автор, а не над сюжетом або композицією, тому що для самого Платонова важлива була суть. Особисто я в його повісті знайшла багато чого, над чим можна подумати, але найбільше мене вразили люди. Так, ми знаємо, що тоді вони свято вірили в те, що будували, вони бадьоро йшли в майбутнє світле життя, до комунізму. Вони трудилися, жили не тільки заради себе, але й заради навколишніх, суспільне повинне було бути більше важливим, чим особисте. І так було. Але в «Котловані» Платонова все виглядає не так вуж прекрасно. Може, я міркую так через багато років, тому мені легше, але Платонов писав цю книгу в ті далекі часи і вже тоді все бачив. Я дивуюся тому, що зробили з людьми ідеї комунізму і люди, що перебували на  чолі  цього   «будівництва»  вже тоді, коли, здавалося б, усі прагнули до рівноправності. Звичайно, головне було вбити в людині думки, будь-які сумніви.
Далі весь твір…

Наш будинок стоїть на проспекті. Повз нього вдень і вночі снують автомобілі, Навіть тротуари нерідко слугують для них стоянками. Саме шосе в багатьох місцях пошкоджено автомобілями. Свою справу роблять сніг і дощ, спека й морози. Щоправда, трасу час від часу ремонтують, але цей так званий клаптевий ремонт довго не витримує навантажень. За лічені місяці асфальтні клаптики, накладені на вибоїни, стають непридатними, і авто і тролейбуси знову підстрибують на ямах, різко вищать гальма, і на шосе боляче дивитися. Цим літом, схоже, справа з дорогами почала змінюватися на краще. Прийшла бригада робочих в уніформах жовтогарячого кольору, підійшла колона дорожньої техніки - і робота закипіла. Щоправда, не по суцільній трасі, адже машини мають якось їхати.
Далі весь твір…