У жовтні 1964 p. на пленумі ЦК КПРС відбулася зміна партійного керівництва СРСР. Замість М. Хрущова першим секретарем ЦК партії був обраний Л. Брежнєв, при керівництві якого роль партапарату в державному житті ще більше посилилась. У той же час Л. Брежнєв, зміцнюючи своє становище, продовжував здійснювати політику підтримки радянської олігархії, гарантуючи їй стабільне існування. Поворот у політиці, що розпочався після жовтневого пленуму ЦК партії, означав повернення до консервативних, певною мірою просталінських позицій. Але ця тенденція виявила себе не відразу. На перших порах були виправлені деякі, як їх називали - “волюнтаристські”, хиби попереднього, хрущовського керівництва. Проте незабаром стало ясно, що висунутий Л. Брежнєвим лозунг “стабільність” насправді означав відмову від будь-яких спроб здійснення радикальних змін, що цілком задовольняло консервативні керівні сили, які вперто трималися за освячені традиціями привілеї.
Далі весь твір…

Джерело було не літературне, а реальне, яке відповідало інтересам Стендаля не тільки по своєму суспільному змісті, але і по крайній драматичності подій. Тут було те, чого він давно шукав: енергія і пристрасть. Історичний роман уже був не потрібний. Тепер потрібно інше: правдиве зображення сучасності, і не стільки політичних і суспільних подій, скільки психології і щиросердечного стану сучасних людей, що незалежно від власного бажання готують і створюють майбутнє.
Далі весь твір…

Цей напівжартівливий вислів Франца Кафки відомий, напевно, далеко не всім. Але звичайно його зміст зрозумілий всім. І чи справді повністю зрозумілий? Адже тоді постає питання, що таке краса? Ми щодня зустрічаємось з цим поняттям але ніколи, мені здається, ми не задумувались чи справді ми можемо з першого погляду побачити та розпізнати справжню людську красу. Краса! Перша асоціація, мабуть, у кожного з цим словом – це щось гарненьке, привабливе. Але якщо слово Краса стоїть поряд з словом Людська, згідно з мною проведеного опитування 33% людей відповіли, що миттєва асоціація в них з цим словом – це зовнішність людини.
Далі весь твір…

Розглядаю зображення письменника на фото рiзних рокiв i звертаю увагу на одну деталь: вiн нiде, навiть на юнацьких фото, не зображений усмiхненим. А його герої смiються. I читач, перечитуючи його твори, теж смiється. Ось як буває… Пригадується ще один сумний факт його бiографiї: вiн помер старенькiм дiдусем у маленькiй кiмнатi, самотнiм i нiкому не потрiбним. От що таке доля.
Далі весь твір…

Iз чим асоцiюється у вас слово “кобзар”? Я не погрiшу, коли спробую вiдгадати. Це щось таке з давнини, коли ще жив Шевченко, або коли ще козацька вольниця гуляла Запорiжжям. Чи зображення на картинi слiпого дiдуся з кобзою в руках, а поруч з ним - хлопчик-поводир? Про кобзарське мистецтво чули у школi всi, дехто навiть може згадати прiзвища найвiдомiших кобзарiв, наприклад Остапа Вересая чи Федора Кушнерика. А запитати в учнiв, чи знають вони когось iз кобзарiв Харкiвщини, то я не впевнений, що можна вiд них почути прiзвище хоча б одного з них. У кращому випадку згадають Гната Хоткевича, який багато зробив для розвитку кобзарського мистецтва.
Далі весь твір…