Незвідані країни…. Інші враження, інші думки й почуття. Побачити нову країну - це відкрити двері в царство інших відчуттів, емоцій, у царство твоєї мрії, твоїх мрій. Побувати десь - значить подарувати собі радість пізнань чогось іншого, особливого, незвичайного, знайти спокій і умиротворення, гармонію душі. Нова країна для нас - це сплеск захвату й щастя, з яким ми занурюємо в несхожу, незвичну, часом дивне життя. Але чому ж автор цих рядків порівнює насолоду від відвідування незвіданих країн з почуттям, що зароджується в нас при  звуці давно   знайомих  слів,   які  ми  чуємо   кожний день, які є невід’ємною частиною нашого життя, усього нашого існування?

(Далі весь твір…)

Його зненацька охопив сумнів: «Чи те я роблю, що слід? Чи здатний на це? Чому так тягне туди, в невідоме? І він зупинився серед шляху. Замислився. Озирнувся. Хоча дорога стелилася попереду рівна й широка, проте він не міг іти далі: неспокій, і невдоволення собою, і жадання чогось вищого переповнили його. А обіч уторованої дороги громадилися вершини, які здавалися такими стрімкими й неприступними, що на них ніхто не наважувався зійти. До того ж їх оточували непрохідні хащі, глибокі яруги, гострі стрімчаки й бескиди…
(Далі весь твір…)

Ми живемо у час відродження незалежності нашої країни, відродження її звичаїв, традицій, культури. Від кожного з нас залежить майбутнє України. Як наші далекі предки, ми повинні турбуватися, щоб українська мова, українське слово чули не тільки ми, а й в усьому світі. Бо у світі завжди поважали і поважатимуть людей, які дбають про свою національну культуру, про інтереси своєї держави. Бо хто ж, як не ми, українці, буде турбуватися про розвиток нашої мови, літератури, театру, науки. Бо поки є мова - є народ. Ця думка видатного українського письменника, фольклориста, історика, філософа та громадського діяча Михайла Драгоманова і понині є актуальною. І сьогодні стоїть перед нами завдання створити умови для розвитку особистості, відтворення її духовного, інтелектуального потенціалу, виходу вітчизняної науки, техніки і культури на світовий рівень та становлення державності.
(Далі весь твір…)

Коли я згадую період життя Т. Г. Шевченка у Новопетровському форті, у моїй уяві постають кадри фільму С. Бондарчука «Тарас Шевченко». Переді мною постає зосереджене обличчя поета, гнівний, проникливий погляд його очей, насуплені брови, міцно стиснуті вуста, коли він бачить знущання над солдатами-рекрутами. Невеселі думки обгортають поета, коли він дивиться на голодних казахських дітей. В погляді його поєднуються біль і ласка, турбота і переживання за їх долю. Шевченко чим може ділиться з дітьми, стверджуючи непереможну силу добра своєї душі.
(Далі весь твір…)

Творче натхнення - це, на мій погляд, Божий дар, іскра Божа, яка дається не кожному. Не всі стають видатними художниками, письменниками, музикантами чи вченими, винахідниками. Але у кожного, напевне, є своє уподобання, захоплення, якому він присвячує свій час і зусилля. Важко сказати, як людина приходить до свого улюбленого заняття - чи під впливом і за прикладом батьків, знайомих, друзів, чи це виникає від якогось внутрішнього поштовху. Творче натхнення можна відчути й виконуючи звичайну якусь роботу. Це коли ти охоплений бажанням зробити якнайкраще, довести справу до кінця, порадувати близьких і, врешті-решт, довести самому собі, що ти можеш, що ти вартий чогось. Виконуючи творчу роботу, не помічаєш часу і втоми, мучишся сумнівами, страждаєш ледь не фізично, коли не вдається знайти потрібне слово, чи мазок, чи ноту, чи лінію або деталь. Дивишся на готовий витвір, розчаровуєшся, що він не такий досконалий, як уявлялося, хочеться все порвати, розбити, викинути.
(Далі весь твір…)