Інколи нам доводиться чути або й самим говорити про когось: «Це людина з великої літери!». Що ми маємо на увазі, коли так говоримо? Чи насправді хтось може заслуговувати на таке звання, а хтось його не гідний? Бути Людиною нелегко. Потрібно вміти любити, поважати, жертвувати своїми інтересами заради інших, бути благородним і безкорисливим. Того, хто по-справжньому вміє це робити, називають людяним. Звісно, кожен з нас любить свою сім’ю, друзів, однодумців, і це абсолютно нормальне почуття. Однак слід уміти любити не лише тих, хто близький по крові або духовно. Справжнім виявом любові до ближнього є доброзичливе ставлення і до противників, і до просто незнайомих людей. Саме вміння щиро, чуйно ставитися до інших, бути уважним до їхніх потреб, бачити, визнавати й поважати їхні позитивні якості, а головне - не чинити їм шкоди за будь-яких обставин і є справжньою людяністю.

Далі весь твір…

Видатний український філософ Г. Сковорода найвищою цінністю свого вчення проголосив уміння кожної людини бути собою. А чи замислювалися ми над тим, що це означає? Кожен з нас  неповторна й оригінальна особистість із власними потребами, переконаннями, мріями й бажаннями. Проте, на жаль, не кожен і не завжди хоче залишатися неповторним і оригінальним, вважаючи за краще керуватися життєвими принципами інших людей.

Далі весь твір…

Коли хтось вирушає у подорож, обов’язково бере із собою фотоапарат. І ми привозимо фотознімки з відпочинку, намагаємось зафіксувати на плівці якісь важливі події: родинні свята, спілкування з колегами та друзями тощо. Але більшість із нас, напівсвідомо клацаючи фотоапаратом, не замислюється, що фотографування може бути мистецтвом. Фотографія - моє відносно нове захоплення. Я ще не знаюся на техніці, із вибором потрібного обладнання мені допомагає старший брат, та й якість моїх фото іноді недостатня. Але для мене фотографування - не побутовий атрибут, не щось звичайне, а творчий процес, процес пошуку. «Зупинися, мить, ти прекрасна!» - написано у Шекспіра. Ці рядки часто лінають у мене в голові, для мене вони є гаслом мого нового заняття.
Далі весь твір…

На осінніх канікулах ми з батьками виїхали за місто. Ліс вже не гомонів, як раніше, тільки зрідка цвірінькали синиці та невгамовно стукотів дятел. Після перших серйозних заморозків листя померкло і з дерев’яним стуком падало на мерзлу землю. Ми заглибилися в ліс. Переступаючи через повалені вітром дерева, ми з мамою відстали від батька, вишукуючи пізні гриби. Натрапили на мухомор. На його капелюшку застигла мурашка. Вона ліниво ворухнулася, коли я доторкнувся до неї травинкою, але не побігла. Між стовбурами блищало на сонці павутиння. Де-не-де та й мигне між рослинами комар. Якісь невідомі мені квіти фіолетового кольору виглядали досить сумно. До нашого слуху долетів якийсь шум. Ми пішли на нього. Це дзижчали пили, цокотіли сокири - вирубували ліс.
Далі весь твір…

Серед зразків усної народної творчості, створених нашими предками, особливим різновидом є загадки. Хоч вони мають дуже коротку форму, але в кожній з них у художньо-поетичному стилі зображені явища чи істоти. Для того, щоб відгадати загадку, потрібно розуміти алегорії, які в ній використовуються, метафори, якими зображуються предмети і події. Побудовані загадки так, що збуджують цікавість, викликають бажання поміркувати над тим, що ж ховається за звичайними словами? Народ створив різні види загадок: стосовно кожного явища, подій життя, предметів, що нас оточують, і про саму людину також. Загадка говорить:

Далі весь твір…