Для Сванна то був образ любові і щастя, який він так само щиро сприймав у всій його своєрідності, як образи любові та щастя, підказувані йому «Принцесою Клевською» і «Рене», тільки-но ці імена спливали в його пам’яті. Навіть коли він не думав про коротку фразу, вона гніздилася в його підкірці, так само як інші поняття, які годі замінити чимось, як, скажімо, поняття світла, звуку, об’єму, чуттєвої насолоди, - так само як усі скарби, які урізноманітнюють і оздоблюють наше царство духу. Може, ми їх утратимо, може, вони згладяться, коли ми повернемося в небуття. Але допоки ми живемо, ми не можемо не знати їх, як не можемо не знати якоїсь речі, як не можемо сумніватися, скажімо, у світлі лампи, яка, тільки-но її запалять, перетворює речі в нашій кімнаті, звідки вивітрився сам спогад про пітьму.
Далі весь твір…

Цар Соломон не досяг ще середнього віку - сорока п’яти років, - а слава про його мудрість і красу, про розкіш його життя і пишність його двора поширилась далеко за межами Палестини. В Ассирії і Фінікії, у Верхньому і Нижньому Єгипті, від стародавньої Таврізи до Ієме-на і від Ісмара до Персеполя, на узбережжі Чорного моря і на островах Середземного з подивом вимовляли його ім’я, бо не було подібного йому між царями у всі дні його
Далі весь твір…

Басейн був у царя в палаці, восьмикутний, прохолодний басейн з білого мармуру. Темно-зелені малахітові східці опускалися до його дна. Облицювання з єгипетської яшми, сніжно-білої з рожевими, ледве помітними прожилками, правило йому за раму. Найкраще чорне дерево пішло на оздоблення стін. Чотири лев’ячих голови з рожевого сардонікса викидали тонкими струменями воду в басейн. Вісім відполірованих дзеркал чудової сідонської роботи, на зріст людини, були вправлені в стіни поміж легких білих колон.
Далі весь твір…

З того часу, як Соломон збайдужнів до цариці Астіс, втомлений її нестримною хтивістю, вона з усім запалом південного любострастя і з усією люттю ображених жіночих ревнощів поринула в ті таємні оргії протиприродної похоті, які входили до вищого культу скопецького служіння Ізіді. Вона завжди з’являлася оточена жерцями-кастратами, і навіть4тепер, коли один з них рівномірно обвівав її голову опахалом з павиного пір’я, інші сиділи на підлозі, впиваючись в царицю безумно-блаженними очима. Ніздрі їхні розширювалися і тремтіли від аромату її тіла, що віяв на них, і тремтячими пальцями вони намагалися непомітно торкнутися краю її легкого одягу, що ледве хилитався. їхня надмірна, ненаситна пристрасть вкрай загострювала їхню уяву. їхня винахідливість в насолодах Кібелли і Ашери переступала всі людські можливості. І, ревнуючи царицю один до одного, до всіх жінок, чоловіків і дітей, ревнуючи навіть до неї самої, вони поклонялися їй більше, ніж Ізіді, і, люблячи, ненавиділи її, як нескінченне вогняне джерело солодких і жорстоких страждань.
Далі весь твір…

У середині серпня, перед народженням молодика, раптом настала негода, така властива північному узбережжю Чорного моря. То цілими днями лежав над землею і морем густий туман, і тоді величезна сирена на маяку ревіла вдень і вночі, мов скажений бик. То з ранку до ранку сіяла, не вщухаючи, мжичка, перетворювала глинисті дороги і СТЄЖИНИ на суцільне густе місиво, у якому грузли надовго вози й екіпажі. То задував з північного заходу, з боку степу, лютий ураган і роз-гойдував верхівки дерев, що пригиналися і випрямлялися, наче хвилі н бурю; гриміли ночами залізні покрівлі дач, і здавалося, немов хтось бігає по них у підкованих чоботях; здригалися віконні рами, грюкали двері, і дико завивало в димарях. Кілька рибальських баркасів заблудили и морі, а два й зовсім не повернулися: тільки через тиждень повикидало трупи рибалок у різних місцях берега.
Далі весь твір…