Дочка простолюду, що успадкувала й народний розмах страстей, дівчина з бідної сім’ї стає бранкою купецького будинку, де немає ні звуку живого, ні голосу людського, а є тільки коротке стьобання від самовара в опочивальню. Перетворення знемагаючої від нудьги й надміру сил мещаночки відбувається тоді, коли на неї звертає увагу повітовий серцеїд
Злочин проти Людини. Одна загальна ідея поєднує Злочин і покарання Достоєвського й Леді Макбет Мценского повіту Лєскова. Це моральна проблема, проблема відносини людини до людини, проблема переступити через людину. Соня говорить Раскольникову: Устань. Мабуть зараз, цю же хвилину, стань на перехресті, поклонися, поцілунок спочатку землю, що ти опоганив, а потім поклонися всьому світлу, на всі чотири сторони й скажи всім уголос: Я вбив! Тоді бог знову тобі життя пошле. Цими словами Соня говорить, що людина, що переступила іншого, позбавляє себе можливості бути з іншими людьми. І тут неважливо, що рухає людиною: чи пристрасть, як у Катерини Ізмайловій, або ідея, як у Раскольникова. Важливо як же без людина^-те прожитися
Напевно, через їх складну й трагічну долю. Вони стояли особняком у російській літературі, залишаючись не цілком зрозумілими й оціненими. За ними довго зберігалася слава реакційних письменників. Замолоду Достоєвський за вільнодумство посилається на каторгу. Потім він відрікається від політичної боротьби. Він вступає в полеміку з усіма сучасними демократичними теоріями, прирікаючи себе на роль людини, що йде не в ногу із часом
Я відчуваю часом щось на мене що сходить, коли улюблений дарунок мій шукає дії; мною тоді опановує якесь, дозволю собі сказати, священне занепокоєння; душа тріпотить і горить, і слово падає з вуст, як угль палаючий так пише про свого улюбленого героя Савелії Туберозове Н. С. Лєсков. Мені здається, що ці прекрасні слова про духовну наповненість і просвітленість в акті творчості мають пряме відношення до самого письменника, що вклав душу в роман Соборяне про скромне провінційне духівництво й бурхливий час 6070-х років часу нігілістів, споровши батьків і дітей, лютих конфліктів, але все-таки перемоги вічного над минущим
«Один день Івана Денисовича» пов’язаний з одним з фактів біографії самого автора - Экибастузским особливим табором, де взимку 1950-51 р. на загальних роботах було створене цей оповідання. Головний герой оповідання Солженицина - це Іван Денисович Шухов, звичайний в’язень сталінського табору. У цьому оповіданні автор від імені свого героя оповідає про все одному дні із трьох тисяч шістисот п’ятдесяти трьох днів строку Івана Денисовича. Але й цього дня вистачить щоб зрозуміти те, яка обстановка панувала в таборі, які існували порядки й закони, довідатися про життя ув’язнених, жахнутися цьому. Табір - це особливий мир, що існує окремо, паралельно нашому. Тут зовсім інші закони, що відрізняються від звичних нам, кожний тут виживає по- своєму. Життя в зоні показана не з боку, а зсередини людиною, що знає про неї не понаслишке, а по своєму особистому досвіді. Саме тому оповідання вражає своїм реалізмом. «Слава тобі, Господи, ще один день пройшов»- закінчує своє оповідання Іван Денисович,- «Пройшов день, нічим не затьмарений, майже щасливий».
Нові твори