«Без сім’ї немає щастя на землі», — твердить народне українське прислів’я. Напевно, кожен із нас усвідомлює, який глибокий зміст закладено в цьому простому, на перший погляд, вислові. Ми не уявляємо свого життя без рідних людей, які завжди готові зігріти нас теплом і ласкою, любов’ю, бажанням допомогти й розрадити. Материна ніжна турбота, батькова вимогливість і сила, братова підтримка, бабусина доброта… Хіба може бути щасливою людина без усього цього? Яких би життєвих перипетіи не зазнавала людина, які б перешкоди не долала, як би не страждала — завжди вона знаходить прихисток і розраду в сім’ї, де її підтримують, розуміють, жаліють.
Далі весь твір…

Так, цей твір буде про гроші… Можу виправдати себе хіба що тим, що останнім часом гроші в нашому житті стають такою самою вічною темою, як кохання, дружба чи самореалізація. А дарма. Так, я вважаю, що дарма. Колись казали «машина — не розкіш, а засіб пересування». Я думаю, цей вислів так само правильний і стосовно фінансів: гроші — не мета, а просто засіб. Як на мене, це єдине правильне ставлення до цього питання. Але мало хто може похвалитися таким ставленням, зізнаюся, що і я лише на шляху до виховання у собі правильного розуміння, навіщо потрібні гроші, та правильного ставлення до них. Коли я озираюсь навколо, мені часто уявляється, що люди перебувають у постійному стані, скажімо так, перегонів. Усюди навколо — суцільні соціальні перегони, як на іподромі. Купити і спожити. Для чого?

Далі весь твір…

Яка це складна наука — жити серед людей. Адже всі ми такі різні — ну як тут примирити інтереси, уникнути конфліктів! Виявляється, народна мудрість давно вже вирішила це питання, давши пораду: з людьми живи в мирі, а з вадами воюй. Жити в мирі з людьми — означає досягати злагоди. Чи так це просто? Можливо, для декого зовсім непросто. Адже слід навчитися думати не тільки про себе, а зважати й на інтереси інших. Ох, які неприємні бувають ті інші. Часом вони здатні на зовсім не дружній вчинок. На жаль, таке буває. Та чи ти сам ніколи не помиляєшся, не маєш вад! Отож, мабуть, слід навчитися прощати іншим, як прощаєш собі, бо тоді й тобі пробачать, коли схибиш. А чи можна навчитися жити не помиляючись? Непросте питання для звичайної людини. Проте точно відомо, що з вадами таки слід боротися. Кожна мисляча людина завжди аналізує свої вчинки, їх причини, а отже, й може побачити свої вади. А. побороти їх — егоїзм, безнадію, песимізм, лінь — можна.
Далі весь твір…

Мабуть, ви не так давно востаннє були в метро, але зараз я пропоную подумки туди повернутися. Здавалося б, скільки вже можна, здавалося, б нічого цікавого, але ж це тільки на перший погляд. Отже, ми у вагоні метро. Навпроти сидив чоловік із похмурим та втомленим обличчям, він схрестив руки на грудях — ні я закрився, відгородився від світу. Він дивиться на підлогу, бо йому неприємно стрічатися із кимсь поглядом, йому це просто непотрібно: він увесь у власних думках, точніше — у власних клопотах. Поруч із ним сидить молода пара, нам не чути їхніх слів, але ми й не прислухатимемося: нечемно підслуховувати чужі розмови. Ми тільки спостерігатимемо: от дівчина повернулась до свого супутника поклала руки собі на коліна, долонями догори — вона відкрита до спілкування, вона щира. Хлопець відповідає мимохіть, він теж сидить у напівоберт, але в інший бік: йому ця розмова неприємна або ж він просто хоче уникнути спілкування саме зараз.
Далі весь твір…

Я живу в сучасному дев’ятиповерховому будинку. Двір наш великий, оперезаний такими самими висотними будинками. У дворі, як водиться, є дитячий майданчик, квітники, палісадники, багато голубів і кішок — вони водять дружбу з дітлахами і бабусями-пенсіонерками. У нашому під’їзді з’явилася нова сусідка. Вона переїхала з центра міста з дочкою. Новій мешканці Ніні Семенівні далеко за вісімдесят років. Це сива, невисока на зріст бабуся. Через життєві обставини вона була змушена обміняти велику квартиру у старовинному будинку, де жили ще її батьки, на меншу. Так вона опинилася в нашому домі. Чоловік Ніни Семенівни помер, син теж, ось і залишилася вона з дочкою пенсійного віку. Ніна Семенівна — людина творча. Велику частину життя віддала телебаченню писала сценарії, вірші, пише й зараз, але вже для себе. Це — спогади про юність, молодість, про колег, багатьох з яких уже немає…
Далі весь твір…