Добрий жартівник — мертвий жартівник. Думка, тоталітарного режиму часів Сталіна, коли звичайний анекдот із політичним ухилом міг призвести до розстрілу, а «шуткувати» про владу було проявом невиправдано ризикованої мужності. Зараз подібні жарти лунають на кожному кроці. А що ж було в часи, коли творив талановитий український сатирик Євген Дудар? Щось середнє між часом «сталінізму» і сьогоденням. Тобто з радянської дійсності глузували, але дуже обережно й завуальовано, приховуючи свої дотепи за формою байки чи казки. Саме так. і чинив Є. Дудар, кредо якого було «сміх врятує світ». А сміятися було над чим, бо у «вєліком і могучєм совєтском союзе» було стільки життєвих парадоксів, що навіть така серйозна наука, як історія не може ставитися до цих часів без долі іронії, а відголоски недалекого минулого досі є приводом для висміювання більшістю гумористів на пострадянському просторі.
Далі весь твір…

У житті добро й зло не так чітко розмежовуються, буває й «добро» нелюдське, буває, й зло вбирається в приємні шати. Яку красу дарує нам природа! Кожний бачить в ній щось особливе, чарівне. З щедрістю людина приймає дари матінки-природи: квіти, ягоди, свіже повітря, лікарські рослини, спів пташок. А чи завжди люди вдячні їй? В оповіданні Є. Гуцала «Сім’я дикої качки» описане ставлення дітей до представників пташиного світу — сім’ї дикої качки, відтворені стосунки дітей зі світом природи.
Далі весь твір…

Дитина набагато краще відчуває світ, бо вона вірить у власні сили, у перемогу добра, у справжність стосунків і почуттів. Таку особливість дитячого світосприйняття, таку надзвичайну силу духу помітив Євген Гуцало й дуже яскраво передав в оповіданні «Олень Август». Головний герой твору — хлопчик Женя, мрійливий, спостережливий, із розвиненою уявою та фантазією. Йому протиставляється людина мистецтва, митець Альтов. Але режисер Альтов виявляється митцем не за покликанням, а за професією. Він давно втратив віру (а може, ніколи й не мав її?) у власні сили, став звичайним лицеміром, духовно спотвореною людиною. Він не творить диво мистецтва — кіно, він просто знімає фільми, звичайні, з потрібною кількістю дублів, із заїждженими темами, фразами, від яких він сам заморився та які йому самому не цікаві.
Далі весь твір…

Одного разу по радіо я почув пісню на слова Віктора Баранова. Вона вразила мене до глибини душі, і це спонукало мене до пошуків тексту. Слова тексту вразили мене, мабуть, тому, що торкалися якихось струн моєї душі і були співзвучними моїм думкам.

Так хотілось, аби ця пісня звучала частіше, щоб до кожного дійшов її зміст, щоб українці стали себе поважати за те,

Далі весь твір…

Війна — це горе, сльози. Вона постукалася в кожний будинок, принесла лихо: матері втратили своїх синів, дружини — чоловіків, діти залишилися без батьків.  Тисячі людей пройшли крізь горно війни, випробували жахливі мучення, але вони вистояли й перемогли. Перемогли в найважчій із всіх воєн, перенесених дотепер людством. І живі ще ті люди, які в найтяжких боях захищали Батьківщину. Війна в їхній пам’яті спливає найстрашнішим сумним спогадом. Але вона ж нагадує їм про стійкість, мужність, незломленість духу, дружбі й вірності. Багато письменників пройшли цю страшну війну. Багато хто з них загинули, одержали важкі каліцтва, багато хто вціліли у вогні випробувань. От чому вони дотепер пишуть про війну, от чому знову й знову розповідають про те, що стало не тільки їхнім особистим болем, але й трагедією всього покоління. Вони просто не можуть піти з життя, не попередивши людей про небезпеку, що несе забуття уроків минулого. 
Далі весь твір…