Наша школа і Інститут рослинництва, розташований недалеко від школи, дружать. Минулого року, у лютому, ми побували в лабораторіях, бачили, як вчені перевіряють озимину на витривалість. Спеціалісти інституту, тобто селекціонери, автори сортів озимої пшениці, побували на полях кількох господарств, Там, на полях, вони вирубили моноліти, або невеликі квадрати землі з паростками озимини. Ці моноліти привезли до лабораторії. Тут, у стінах інституту,  рослини житимуть в умовах весни. Під час екскурсії нам, учням, показали ці моноліти. Деякі з них, зелені, рясні, якісь радісні, вражали своєю силою, а інші були з бідним зіллям. Вчені нам пояснили, що моноліти з бідним зіллям прибули з господарств, де росте пшениця, що погано переносить зимівлю. Інститут приготував рекомендації, тобто перелік агротехнічних засобів, які допоможуть зберегти посіви. У середині весни, у квітні, за завданням інституту ми посадили на пришкільній ділянці насіння скороспілих гібридів соняшнику і кукурудзи, що вивели в інституті. Поливаючи ті ж самі ділянки і залишаючи інші без поливу, як і радили вчені, ми вели щоденник спостережень. Відзвітувавши перед авторами цих гібридів, доповівши про виконання завдання, ми зрозуміли його важливість. Наші спостереження допомогли вченим.
Далі весь твір…

Кого здивуєш березою? Ми проходимо повз берези, іноді навіть не помічаючи їх. Береза — постійний супутник нашого життя. Вона, радісна і ошатна, має у своєму одязі два головних кольори рідної природи — зелень луків і білизну засніжених полів. І як же їй личать ці два кольори! Мій батько — художник. У багатьох його картинах, етюдах і замальовках присутня береза. Пильно придивляючись до картин, я бачу у березках, зображених батьком, безліч відмінностей. Ось березка, що має у нижній частині стовбура поздовжні тріщинки, а поруч інша, абсолютно несхожа на свою сусідку! Батько каже, що існує сто сорок видів берези! Ніколи не забуду здивованих очей мого батька, коли ми, блукаючи березовою хащею, відкрили ці прикмети красунь з білими стовбурами, котрі не відразу впадають в око. Я дивлюся, як батько, що захоплено малює березу, увесь змінюється. Його чорні очі під широкими дугами густих чорних брів, блищать молодо і азартно. Худорляве обличчя наче осяяне світлом, що йде від беріз. Волосся, густе, темне, з легкою сивиною, трішки скуйовджене. Щільно стиснувши вуста, батько довго розглядає якусь гілочку на дереві. По його щасливій посмішці, що раптово осяває його засмагле обличчя, розумію, що він зробив для себе несподіване відкриття. Яке? Це стане зрозумілим, коли я, аж палаючи від нетерпіння, побачу готовий етюд.
Далі весь твір…