Як би там не змінювалось суспільство, все одно протягом тисячоліть залишаються одвічні цінності, які мають велике значення для людей усіх поколінь, конфесій та культур. Однією з таких одвічних цінностей, безумовно, є дружба. Люди дуже часто вживають це слово у своїй мові, тих чи інших людей називають своїми друзями, але ж мало хто може сформулювати, що таке дружба, хто такий справжній друг, яким він має бути. На жаль, я не виняток. І мені також важко визначити, що таке дружба. Але, я вважаю, це потрібно усвідомити раз і назавжди, бо це важливо, насамперед, для самого себе.
Далі весь твір…

Так склалося історично, що протягом останніх років або навіть останнього десятиліття в нашій країні постійно відбуваються якісь зміни та перетворення. Вони стосуються чи не всіх сторін нашого життя. Надзвичайно змінюється і саме суспільство. Проте залишається багато суперечливих питань, багато проблем, які ще треба вирішити, які тільки чекають на своє розв’язання. Але чи повинна молодь брати участь в усіх цих процесах, у розв’язані цих проблем? Це питання насправді є надзвичайно актуальним, як на мене. Тож природно, що існує безліч відповідей, безліч думок. До того ж старше покоління зазвичай вважає, що молодь не повинна брати участі у суспільних процесах. Серед моїх однолітків можна зустріти безліч протилежних думок. Як на мене, відповідь на це питання — безперечне та безумовне «так». По-перше, молодь має вчитися брати участь у суспільних процесах, суспільної активності повинні навчати в школі так само, як, наприклад, ввічливості. Безумовно, кожний бажає лише найкращого своїй країні, прагне кращого життя та майбутнього. Тож, чи можливе це краще майбутнє, якщо так багато людей залишаються байдужими, а їхні прагнення кращого життя залишаються лише словами, не стаючи реальністю, яку вони мають створити власними руками?! Прикро, що і серед молоді є такі байдужі люди, адже молодь — це майбутнє будь-якої країни, — з цим важко не погодитися. Важливим аргументом є і те, що молоді фахівці швидше можуть залучитися до справи, діяти енергійніше, активніше, молодь з її ентузіазмом та надлишком енергії здатна досягти надзвичайних результатів у будь-якій справі, було б тільки бажання та необхідні знання.
Далі весь твір…

Від народження я живу в Україні, вивчала українську мову та літературу, багато уваги при цьому приділялося і культурі моєї Батьківщини, фольклору. Проте, хоча я і здобула безліч нових знань, усім серцем закохалася у нашу дивовижну країну та наш дивовижний народ, багато чого для мене все ще залишається загадкою. У всьому, що я чула та читала, я намагалася знайти якийсь чарівний ключик, який допоміг би мені зрозуміти Україну та українців, щоб усе розклалося по поличках та якось систематизувалося. Отож одним із таких ключиків, напевне, є обрядовість народу. Більшість обрядів виникло ще до прийняття християнства на Русі. З плином часу змінювалася віра народу, змінювалися форми та атрибутика обрядів. Отак, зазнавши надзвичайної кількості змін, сповнені нашарувань з різних часів, до нас дійшли чарівні обряди та вірування українців. Вивченням цього питання за ймаються поважні вчені: фольклористи, етнографи, культурологи. Навіть відомий українських письменник Іван Нечуй-Левицький цікавився цим, навіть на писав книжку «Світогляд українського народу». Я ж, знайомлячись із багатьма науковими працями та художніми творами, намагалася знайти той самий «ключик до розуміння», всотуючи усе, про що вдавалося дізнатись.
Далі весь твір…

З чого починається людське життя в цьому світі? Звісно, з родини, з матері. Саме мати вводить маленьку дитинку у дивний та великий світ, стає поряд із нею, допомагає дитині в усьому — у розвитку, у пізнанні навколишнього, підтримує у тяжку хвилину, ділить радість та сподівання. На жаль, зараз у нашій країні є багато проблем, пов’язаних із родиною. Я впевнений, що не можна не говорити про ці проблеми, не можна обмежитися лише красивими поетичними словами про красу та значення родини. В Україні на сьогодні є надзвичайно велика кількість кинутих дітей, від яких матері просто відмовились. Я не замап’ятав точної кількості, але чи не на все життя за-мап’ятав, наскільки ця страшна статистика мене вразила. У якійсь телевізійній передачі я почув цікаву фразу психолога, гостя студії. Він, звертаючись тоді до жінок, сказав: «любі жінки, робіть у цьому житті будь-які помилки. Тількі не робіть двох речей — ніколи не вчиняйте самогубства та ніколи не кидайте своїх дітей». Тоді я надовго замислився над цими словами і дійшов висновку щодо їх безперечної правильності. Що найбільше хвилює людину за всіх часів? Філософські питання життя та смерті. Хіба ж можна покинути власну дитину, яка є уособленням життя, нового життя чи продовження життя її батьків.
Далі весь твір…

Усі свої радощі, негаразди та сподівання люди за всіх часів висловлювали у мистецтві, зокрема у піснях. Пісня як така виникла у сиву давнину. На зорі виникнення людства пісня супроводжувала щоденну працю людей, люди співали у часи дозвілля, загадкові шамани використовували магічні пісні у своїх ритуалах, Тож пісенна творчість посідала неабияке місце як у житті прадавньої людини, так і на сучасному етапі розвитку людства. Пісня споконвіку мала велике значення для нашого народу. Піснями супроводжувалися всі події у житті наших пращурів, без пісні не існувало народу. Правильно кажуть, що в українській пісні народна душа. Зацікавившись народною творчістю, я багато читав текстів українських народних пісень у спеціальних добірках фольклору чи у хрестоматіях з УНТ. Проте я й уявити собі не міг, яка різниця між текстом пісні, надрукованим на папері, та піснею у живому виконанні. Скільки почуттів, думок, емоцій здатен передати виконавець одним лише голосом, хоча текст не змінюється!
Далі весь твір…