Кожна держава світу - неповторна й самобутня. Навколо кожної склався певний імідж, більш чи менш стійкий, але все ж таки реальний. Так, Велика Британія славиться своїми консервативними поглядами, плеканням національних традицій, Німеччина - дисциплінованістю, гарантованим добробутом для своїх громадян, Італія - демократичністю й свободою творчості тощо. А чим же відома наша країна, який імідж має вона серед інших країн? Яке її майбутнє та роль у світовій громаді? Україна - доволі молода держава, яка протягом тривалого часу йшла до своєї незалежності і, нарешті здобувши її, може подбати про свій світовий статус. На жаль, сьогодні цей статус доволі суперечливий, а імідж нашої країни так і не сформувався остаточно.

Далі весь твір…

Історія кожного народу починається з того моменту, коли виникає його неповторна мова - формуються звуки, яких немає в інших мовах, створюються слова, що не перекладаються, оригінально вибудовуються речення. Людська спільнота лише тоді може називатися народом, коли в неї з’являється самобутній засіб спілкування - національна мова. Дехто вважає мову лише засобом порозуміння між людьми. Насправді цим не вичерпується її значення. У мові нація закодовує всю свою історію, багатовіковий досвід, здобутки культури, духовну самобутність. От як про це висловився Олександр Олесь: «Мова - це не просто спосіб спілкування, а щось більш значуще. Мова - це всі глибинні пласти духовного життя народу, його історична пам’ять, найцінніше надбання віків, мова - це ще й музика, мелодика, барви буття, сучасна художня, інтелектуальна і мислительська діяльність народу».

Далі весь твір…

Багато сучасних учених стверджують, що українська мова - одна з найкрасивіших мов світу. Але що таке красива мова і як можна об’єктивно визначити «мовну красу», коли у світі існує понад сім тисяч національних мов і кожна є рідною для певного народу, а відповідно, і найкрасивішою? У мовознавчій науці це визначається гармонійним поєднанням приголосних і голосних звуків у межах складів кожного слова, чергуванням і процесами спрощення, повноголоссям тощо. Враховуючи ці особливості (їх ще називають засобами милозвучності), учені справді мають підстави стверджувати, що українська мова поряд із італійською є однією з найкрасивіших мов світу. Однак чи погодяться з таким твердженням англійці, для яких взірцевою є мова Дж.Г. Байрона, або німці, які впевнені в тому, що лише мова Й.В. Гете заслуговує на звання найкрасивішої? А може, фіни, мова яких послуговується дуже малою кількістю голосних звуків, що суперечить законам милозвучності, визнають свою мову негарною? Кожна національна мова - унікальна, самобутня, для кожного народу вона найкраща і наимиліша, а тому слід по-іншому розуміти мовну красу.
Далі весь твір…

Понад двадцять років минуло від того дня, коли Україну спіткала страшна трагедія - техногенна катастрофа, спричинена вибухом на Чорнобильській АЕС. Джерело атомної енергії, що вважалося цілком безпечним, заподіяло шкоду, реальний обсяг якої і досі не визначений. Протягом свого історичного розвитку людство зазнало багато горя, змушене було боротися за існування на Землі, його спіткали пошесті, стихійні лиха, війни… Однак усі ці події рано чи пізно відходили в минуле, пережиті й подолані, залишаючи по собі лише спогади, тимчасом як Чорнобильська катастрофа фактично нездоланна, оскільки головним її наслідком є радіація, незрима й невідчутна, здатна діяти протягом тисяч років і на величезних територіях.
Далі весь твір…

«Без сім’ї немає щастя на землі», - твердить народне українське прислів’я. Напевно, кожен із нас усвідомлює, який глибокий зміст закладено в цьому простому, на перший погляд, вислові. Ми не уявляємо свого життя без рідних людей, які завжди готові зігріти нас теплом і ласкою, любов’ю, бажанням допомогти й розрадити. Материна ніжна турбота, батькова вимогливість і сила, братова підтримка, бабусина доброта… Хіба може бути щасливою людина без усього цього? Яких би життєвих перипетіи не зазнавала людина, які б перешкоди не долала, як би не страждала - завжди вона знаходить прихисток і розраду в сім’ї, де її підтримують, розуміють, жаліють.
Далі весь твір…