Василь Дмитрович Герасим’юк народився 1956 року в місті Караганда (Казахстан) у родині репресованих, яка того ж року повернулася у рідні Карпати. Закінчивши філологічний факультет Київського університету імені Т. Г. Шевченка, працює на видавничій роботі. 1972 року у журналах «Дніпро» і «Ранок» з’явилися перші поетичні публікації Герасим’юка. Дебютна книжка поезій побачила світ десять років по тому у видавництві «Молодь» («Смереки», 1982). Наступні збірки: «Потоки» (1986), «Космацький узір» (1989), «Діти трепети» (1991), «Осінні пси Карпат» (1998), «Серпень за старим стилем» (2000). Василь Герасим’юк - досить оригінальний поет, представник постмодернізму. Його художній палітрі притаманні умовно-асоціативні форми, використання міфологічної поетики, постійний інтерес до складних порухів духовного життя людини. Загальнолюдське і національне органічно поєднується у поезії митця.

Далі весь твір…

До своєрідних здобутків українського художнього слова належать твори українських письменників, які з різних обставин змушені були покинути рідну країну. Але й там, далеко від батьківщини, вони зберегли любов до неньки-України, плекаючи рідне слово. Калинова гілка з України сто літ цвіте в Бразилії, Канаді, Сполучених Штатах як продовження нашого роду. Українці оживили чужу землю, відстояли себе по світах як нація і народ. Вони повсякчасно звертали свій погляд до матері-України, щоб не перервалася пуповина, яка єднала їх з отчою землею. Куди б не закинув лютий життєвий вихор наших земляків, вони завжди пам’ятали, якого вони роду і де їхня батьківщина.
Далі весь твір…

Я дуже люблю читати казки. В них розповідається про цікаві події та пригоди, діють фантастичні істоти, звірі набувають людських рис, використовуються магічні предмети. Щоб поринути у казковий світ, треба мати багату уяву. Тож казки розвивають нашу фантазію. Без неї не уявиш ані чарівну жар-птицю, ані багатоголового Змія-Горинича, ані Бабу Ягу, що літає у ступі. У казці завжди відбувається боротьба добра і зла. Добрі казкові герої обов’язково виходять переможцями, які б перешкоди їм не доводилося долати. Герда із казки данського письменника Г. К. Андерсена «Снігова королева» подолала величезну відстань, незважаючи на небезпеку, в пошуках свого названого брата Кая. Здавалося б, що може зробити одна маленька дівчинка?

Далі весь твір…

Однією з найважливіших моральних якостей людини в народі споконвіку вважалася чесність. Чесна людина завжди цінується в суспільстві, бо на неї можна покластися, вона не зрадить і намагатиметься за будь-яких обставин бути щирою. Чесність вважають позитивною якістю, однак часто люди допускають незначний обман, особливо коли правда загрожує здоров’ю, моральному спокою або й життю. Якщо правда може травмувати когось, тоді її можна приховати. Тому, на мою думку, не слід плутати чесність і щирість, хоча вони тісно взаємопов’язані. Якщо людина щира, то вона й по-своєму чесна, а якщо ні, тоді вона брехлива й ненадійна.

Далі весь твір…

Інколи нам доводиться чути або й самим говорити про когось: «Це людина з великої літери!». Що ми маємо на увазі, коли так говоримо? Чи насправді хтось може заслуговувати на таке звання, а хтось його не гідний? Бути Людиною нелегко. Потрібно вміти любити, поважати, жертвувати своїми інтересами заради інших, бути благородним і безкорисливим. Того, хто по-справжньому вміє це робити, називають людяним. Звісно, кожен з нас любить свою сім’ю, друзів, однодумців, і це абсолютно нормальне почуття. Однак слід уміти любити не лише тих, хто близький по крові або духовно. Справжнім виявом любові до ближнього є доброзичливе ставлення і до противників, і до просто незнайомих людей. Саме вміння щиро, чуйно ставитися до інших, бути уважним до їхніх потреб, бачити, визнавати й поважати їхні позитивні якості, а головне - не чинити їм шкоди за будь-яких обставин і є справжньою людяністю.

Далі весь твір…