Душа людини непереможна (за поезією Л. Українки) III варіант

Розміщено Твори з зарубіжної літератури від Tvir від Пятница 9 декабря в 4:54

Лесю Українку називають у народі дочкою Прометея, бо саме вона перейнялася творчістю Тараса Шевченка і понесла далі естафету правди, добра й людяності. Її лірика сповнена глибокої пристрасності, ніжної задушевності, щирої любові до рідної землі, до свого нескореного народу.

Далі весь твір…


Печорін як представник ‘зайвих людей’ (за романом М. Ю. Лермонтова ‘Герой нашого часу’)(2)

Розміщено Твори з зарубіжної літератури від Tvir від Пятница 9 декабря в 1:28

I. Росія 30-х років XIX ст. в романі М. Ю. Лермонтова «Герой нашого часу».

II. Печорін — типовий представник дворянства періоду миколаївської реакції, що настав після придушення повстання декабристів.

1. Суперечливість характеру Печоріна (нездатність до справжнього кохання, дружби: ставлення його до Бели, княжни Мері, Максима Максимича; в той самий час прагнення кращого, уміння критично оцінювати свої вчинки: «В мені дві людини: одна живе у повному розумінні цього слова, інша мислить і судить її…»).

Далі весь твір…


Вічна тема любові в трагедії В. Шекспіра ‘Ромео і Джульетта’

Розміщено Твори з зарубіжної літератури від Tvir від Четверг 8 декабря в 23:31

Нет повести печальнее на свете,

Чем повесть о Ромео и Джульєтте.

В. Шекспір

Знаменита трагедія В. Шекспіра «Ромео і Джульєтта» уперше була поставлена 1595 року. Пройшли сторіччя, але й сьогодні, як у часи Шекспіра, ця «сумна повість» змушує тріпотіти серця, як продовжує хвилювати нас ця вічна тема — тема трагічно перерваної любові.

Далі весь твір…


Трагедія закоханого серця в ліричній драмі І. Франка «Зів’яле листя»

Розміщено Твори з зарубіжної літератури від Tvir від Четверг 8 декабря в 20:24

Поезію Івана Франка традиційно асоціюють з поезією боротьби. Боротьба справді була його життєвим кредо. Але якою б сильною не була людина, вона має право на слабкість. Відвертим та вразливим постає поет у своїй інтимній поезії, неповторним зразком якої є лірична драма «Зів’яле листя», що складається з трьох циклів поезій. У віршованих рядках драми з дивовижною пристрасністю відкривається трагедія закоханого серця. Перед нами — ліричний герой зі складним внутрішнім світом, зі своєю цікавою життєвою історією і цілим океаном думок, переживань, мрій… «Розвійтеся вітром, листочки зів’ялі…» З тих зів’ялих листочків, одиноких свідків колись палаючого, напоєного життєвим соком почуття, маємо три несених вітром жмутки, кожен з яких має свій чар, свої барви, свою мелодію. «Перший жмуток» розкриває трагедію нерозділеного кохання («Не боюсь я ні бога, ні біса…», «Так, ти одна моя правдивая любов…»), його беззахисність та вразливість («За що, красавице, я так тебе люблю…», «Не надійся нічого»). Ліричний герой не хоче приймати однозначної відмови. Він то винуватить у всьому обставини й умовності («Раз зійшлися ми случайно…»), то прагне здаватися збайдужілим («Я не надіюсь нічого»), то переконує кохану не нехтувати ним і скласти справжню ціну його великому почуттю, щоб потім не пошкодувати за навіки втраченим («Не минай з погордою», «Я не кляв тебе, о зоре», «Ти плачеш»): Я боюсь за тебе дуже, Бо любов — то мстивий бог: Як одно її зневажить, Любить мститься на обох. («Я не кляв тебе, о зоре…») То раптом герой з розпачу намагається спаплюжити, очорнити у власній уяві образ коханої («Я нелюд!..»). І врешті робить спробу поставитись до своїх невдач по-філософськи, прийнявши їх як свого роду благо: Я не жалуюсь на тебе, доле: Добре ти вела мене, мов мати. Тож де хліб родити має поле, Мусить плуг квітки з корінням рвати… («Я не жалуюсь на тебе, доле…») Союзник-день заповнює голову героя думками про працю, примиряючи з тим, що не судилося. Зрадниця-ніч приводить із собою химери, що знов і знов роз’ятрюють пам’ять та не дають забути про зневажене. кохання («Привид»). Із цього моменту в ліричній драмі все частіше звучать зловісні мотиви. «Другий жмуток» відкриває віршована легенда про несподівану пригоду, що сталася над Сяном. По льоду промчала, як вихор, четвірка баских коней, запряжених у розкішну карету. Вона розкроїла льодяний панцир і була поглинута холодними водами ріки. Усе сталося так блискавично, що приголомшені люди не могли з певністю сказати: було це насправді чи примарилося. Так і любов, каже поет, нагадувала би надсянську легенду, якби не озивалася в серці роками глухого болю. «Другий жмуток» написаний у народнопісенній манері, і більшість його віршів стали дотепер піснями («Зелений явір…», «Ой ти, дівчино, з горіха зерня…», «Червона калино, чого в лузі гнешся?..», «Ой ти, дубочку кучерявий…»). Поет намагається знайти в природі співзвучність своїм стражданням. Проте спрагла любові душа, виспівавши себе у піснях, ненадовго отримала полегкість. Вона знову б’ється в пошуках порятунку для себе. Герой стверджує, що любить уже не свою обраницю, а швидше мрії про неї («Я не тебе люблю, о ні…»). І тільки диво може врятувати його («Якби я знав чари…»). Але дива не стається — і з’являються думки про самогубство: Нехай ти тінь, мана, дім з карт І мрія молодеча, Без тебе жить — безглуздий жарт, І світ весь — порожнеча. («Що щастя? Се ж ілюзія…») У «Третьому жмутку» думка про самогубство все частіше і частіше б’ється кров’ю у скронях героя («Не можу жить, не можу згинуть…», «Я хотів життю кінець зробить», «Самовбійство — се трусість»). Він мимоволі робить підсумок життю («Тричі мені являлася любов…», «Матінко моя ріднесенька…») і так само мимоволі замислюється над проблемою віри. Герой готовий звернутися до будь-яких сил і навіть віддати душу Мефістофелю в обмін на любов коханої. Так він невідворотно наближається до свого кінця: Отсей маленький інструмент Холодний та блискучий… Один кивок… один момент… І крові ключ кипучий… Легенький крик… безсильний шепт, А там — поклін покірний, — Отеє весь лік, отеє рецепт На весь мій біль безмірний… («Отсей маленький інструмент…)


Відповіді до теми: «Літературна спадщина Івана Котляревського»

Розміщено Твори з зарубіжної літератури від Tvir від Четверг 8 декабря в 17:00

1. Чому І. Котляревський образився на Максима Гіарнуру?

Конотопський поміщик М. Парпура 1 ’798 року видав за власні кошти три пер­ші частини «Енеїди» І. Котляревського. Парпура не привласнював твір Котля­ревського, він на титульній сторінці написав: «Енеида, на малороссийский язык перелицованная И. Котляревским», а далі добавив: «Иждивением М. Парпуры». Автор поеми був дуже незадоволений, що без його згоди видано «Енеїду». Образа була настільки велика, що у третій частині він написав такі слова:

Далі весь твір…



Сторінка 5 з 1193«123456789101112131415» »


Стислі перекази творів письменників, готові домашні завдання з літератури. Скачати твори з української літератури безкоштовно.
2009-2018 © Відмінник - шкільні твори з літератури. Дизайн студія. Керівник проекту Nikolayshuk Klavdiy. Зв'язок. Усі твори захищені.

Яндекс.Метрика Рейтинг@Mail.ru