Соціально-психологічний роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», що спочатку мав назву «Пропаща сила», належить перу двох авторів — Панаса Мирного та Івана Білика. Цей роман є одним з найвизначніших творів української реалістичної літератури, в якому на фоні суспільно-історичних подій відтворено трагедію чутливої душі і сильної натури, що поєдналися в образі головного героя Чіпки Варениченка.
Новорічний мюзикл «Вечори на хуторі біля Диканьки» викликав у мене низку думок. По-перше, як мінімум, деяким представникам вітчизняного шоу-бізнесу відверто набридло заробляти на декілька порядків менше навіть своїх російських колег. От вони й вирішили випустити продукт, який би перевищував безнадійно провінційний середній рівень наших телепрограм. Як на мене, цей фільм є достойним аналогом «Старих пісень про головне», чергові серії яких уже вкотре стають подією року, множачись у десятках тисяч самих ліцензійних копій.
Мова сьогодні піде про людину, яка була люблячим сином, вірним другом, неординарною особистістю, справжнім громадянином своєї держави, — це відомий американський письменник Джек Лондон. Його ім’я завжди пов’язують із захоплюючими оповідями про сильних та мужніх людей, яскравих особистостей. Його герої не вигадані письменником. Цих людей він знав, бачив, з ними пройшов через важкі випробування. Ірвін Стоун зазначав, що “Джек Лондон був одержимий жагою правди”. Матеріал для своїх творів він брав із самого життя. Безцінний скарб, який він здобув під час своїх подорожей, — це нотатки про побачене і пережите.
Російська література про Велику Вітчизняну війну споконвічно була пронизана героїчним пафосом. Астафьев теж ставиться до цього часу тремтливо. Але він трохи зміщає традиційну оптику в підході до цієї теми: для нього й Вітчизняна війна — це насамперед війна, тобто якийсь протиприродний стан миру, концентроване втілення хаосу, наочне втілення тих сил і умов, які протилежні людській натурі по визначенню й здатні тільки руйнувати душу.
Типовим представником старшого покоління українського селянства пореформених років виступає Омелько Кайдаш, так майстерно зображений автором у повісті. Йому довелося зазнати чимало лиха ще за панщини. Тяжка, виснажлива праця упродовж усього життя наклала невитравний відтінок на його зовнішність. «Ніби намальований на чорному полі картини, сидів Кайдаш у білій сорочці з широкими рукавами. Кайдаш стругав вісь. Широкі рукава закачались до ліктів; з-під рукавів було видно здорові загорілі жилаві руки. Широке лице було сухорляве й бліде, наче лице в ченця. На сухому високому лобі набігали густі дрібні зморшки. Кучеряве посічене волосся стирчало на голові, як пух, і блищало сивиною».
Далі весь твір…
Нові твори