Ідеальний жіночий характер у поданні І. А. Гончарові

Розміщено Шкільні твори для 9 класу від Tvir від Воскресенье 13 февраля в 16:49

Роман «Обломів» вийшов у світло в 1859 році, коли в країні надзвичайно гостро поставав питання скасування кріпосного права, коли російське суспільство вже повною мірою усвідомило згубність існуючих порядків. «Розбирати жіночі образи, створені И. А. Гончаровим, виходить, пред’являти претензію великим знавцям жіночого серця», — помітив один з найбільш проникливих російських критиків Н. А. Добролюбов. В образі Ольги Ільїнскої втілилися не тільки кращі риси російської жінки, але й все краще, що бачив письменник у російській людині. Ольга не була красунею, не було ні білизни в ній, ні яскравого колориту щік і губ, і ока не горіли променями внутрішнього вогню. Але якби її перетворити в статую, то вона була б статуєю гармонії й грації. Саме в Ользі ми бачимо всі ті риси, які завжди привертали увагу російських письменників у будь-якій жінці: відсутність штучності, красу не застиглу, а живу. Ми можемо впевнено сказати, що Ольга Ільїнска продовжує ту галерею прекрасних жіночих образів, що відкрила Тетяна Ларіна, і якими буде захоплюватися не одне покоління читачів.Ольга — чужа у своєму середовищі. Але в ній є й розум, і рішучість, щоб відстоювати право на свою життєву позицію. Саме Ольгу Обломів сприйняв як втілення того ідеалу, про яке мріяв. Відносини головного героя роману з Ольгою дозволяють нам глибше зрозуміти характер Іллі Обломові. Що ж бачить Ольга в Обломові? Спочатку хвороблива нездатність цієї людини до дії запалює в ній бажання допомогти гарному, але слабовільній людині. Вона цінує в Обломові розум, простоту, довірливість, відсутність всіх тих світських умовностей, які також далекі і їй. Вона почуває, що в ньому немає цинізму, але є постійне прагнення до сумніву й співчуття. Ольга мріє, що «вона вкаже йому ціль, змусить полюбити все те, що він розлюбив… Він буде жити, діяти, благословляти життя і її». Однак Ользі й Обломові не призначено бути щасливими. Обломів передчуває, що їхні відносини з Ольгою не можуть завжди бути тільки їхньою особистою справою, вони неодмінно обернуться безліччю умовностей, обов’язків.
Далі весь твір…


Євгеній Базаров – людина нового часу

Розміщено Шкільні твори для 9 класу від Tvir від Воскресенье 13 февраля в 16:48

Роман Тургенєва «Батьки і діти» створювався в 60-х роках XIX століття. Цей час і зображений у романі. Як це відбувалося і у суспільному житті тієї епохи, в романі розвивається конфлікт між різночинською і ліберальною дворянською ідеологією. Різночинці-демократи — це молодь того часу, що повинна була прийти не зміну старшому поколінню дворян. Вони несли в собі зачатки революційної ідеології. Недарма Тургенєв так сказав про свого героя: «…і якщо він називається нігілістом, то треба читати: революціонером». Базаров — типовий представник молоді, що відстоює позицію різночинців-демократів. Всі ті проблеми, навколо яких виникали розбіжності між лібералами і демократами, — відношення до реформи, питання науки, мистецтва, філософії, історії — з’явилися предметом гарячих суперечок у романі. Тургенєв прагнув показати не тільки боротьбу основних напрямків суспільної думки 60-х років, але й характерні риси її вираження. Образ Базарова найбільше повно розкривається через взаємини цієї людини з іншими героями роману. Дія роману відбувається в родовому маєтку Кірсанових. Саме сюди привозить погостювати Базарова його учень Аркадій Кірсанов. Батько й дядько Кірсанова — аристократи, які відстоюють ліберальні погляди. Вже з перших рядків ми бачимо, що конфлікт неминучий.Особливо запеклі суперечки виникають між Базаровим і Павлом Петровичем Кірсановим. У цих суперечках зіштовхуються дві різні позиції, дві точки зору: Базарова і Кірсанова. Базаров вважає себе нігілістом, його головна ідея: «У теперішній час корисніше всього заперечення — ми заперечуємо, щоб якось налагодити в суспільстві порядок». Але Базаров, як і інші різночинці-демократи, не має якої-небудь певної позитивної, творчої програми. Необхідна відповідь на питання, що буде побудовано на руїнах старого світу. Із цього приводу у Базарова немає ніяких певних планів, і тому сама доля позбавляє його майбутнього. У цьому трагізм героя. У суперечках про російський народ правда, безумовно, на стороні Базарова. Базаров говорить на рівні з мужиками, його мовлення близьке до народного. Є всі підстави вважати, що герой добре розуміє народ і знаком з його потребами. Та й самі люди теж тягнуться до Базарова. Дуняша, Петро, Фенечка — всі вони приймали Євгенія за свою людину. Це враження підсилює той факт, що Базаров не дозвільний гуляка, що приїхав просто погостювати. Він у маєтку працює: проводить дослідження, займається природознавством, навіть мікроскоп із собою привіз. Його поводження, мовлення, манера розмовляти, одяг — все це виділяє його із середовища потомствених аристократів Кірсанових. У поглядах і міркуваннях Базарова багато протиріч. Він вважає, що читати Пушкіна шкідливо і що це «ні на що не згодиться», «настав час кинути цю дурницю», що грати на віолончелі чоловікові «смішно», що «чималий хімік у двадцять разів корисніше всякого поета». Але Базаров — особистість більше складна й суперечлива, чим це можна вивести тільки з його поглядів і спорів. На перший погляд Базаров позбавлений усяких почуттів, у нього тверезий, холодний погляд на речі. Він дотримується матеріалістичних поглядів, на відміну від ідеаліста Кірсанова. Базаров заперечує і преклоніння перед красою природи: «Природа не храм, а майстерня, і людина в ній працівник». Але Базаров сам не раз любувався природою. Протиріччя у Базарова можна помітити і у поглядах на мистецтво. Він рекомендував «не говорити красиво» і висловлювався на адресу Рафаеля, що той «гроша мідного не коштує». А перед смертю ця ж людина скаже: «Дуньте на вмираючу лампаду, і нехай вона згасне». Щирий Базаров швидше за все інший. А його «нігілізм» і заперечення усього прекрасного не більш ніж маска.
Далі весь твір…


Твір по роману І. С. Тургенєва «Батьки і діти»

Розміщено Шкільні твори для 9 класу від Tvir від Воскресенье 13 февраля в 16:44

Вперше роман Тургенєва «Батьки і діти» вийшов у світ в 1862 році в журналі «Російський вісник». Жодний із творів Тургенєва не викликав настільки запеклих спорів. Критика стосовно «Батьків і дітей» зайняла позиції, іноді прямо протилежні один одному. Наприклад, критик Антонович звинуватив Тургенєва в тому, що його «роман є не що інше, як нещадна й руйнівна критика молодого покоління». Писарєв же бачив у Базарові кращого представника сучасної молоді, в якому зібране воєдино все найкраще. Для того, щоб зрозуміти позицію кожного і те, про що хотів сказати автор, звернемося до того часу, коли роман створювався. Роман писався в період ідейної боротьби дворян-лібералів і різночинців-демократів. Це були часи, коли ще існувало кріпосне право, коли наростали революційні настрої і насамперед впадали в очі ідеї заперечення й руйнування стосовно старого порядку, старим авторитетам і принципам. Це заперечення старих принципів і одержало назву «нігілізм».Але мені здається, у романі протипоставлені не тільки дві епохи, але і два покоління. Якщо подивитися на саму назву, ще не читаючи роман, ми в першу чергу бачимо саме два покоління — покоління батьків і покоління дітей. Конфлікт батьків і дітей — це вічний конфлікт. Його описували в літературі і до і після Тургенєва, він існує і зараз. Кожне нове покоління прагне із властивими молодості енергією й запалом перешикувати все по-іншому, як йому здається, краще, а старе покоління хоче зберегти старий уклад. Павло Петрович Кірсанов є в романі саме тим представником старого покоління, що вважає, що все краще було створено в його час. Базаров — нігіліст, людина, що хоче побудувати новий світ, попередньо зруйнувавши старий. Вже на початку роману ми розуміємо, що зіткнення цих двох героїв неминуче. Вони протипоставлені один одному буквально у всьому, і автор підкреслює це. Витончена, навіть поетична, з опорою на класику, мова Павла Петровича відрізняється від грубуватої, близької до народної, мови Базарова. Згадаємо момент, коли герої знайомляться, їх рукостискання. Микола Петрович, підійшовши до Базарова, стис його «червону руку, що той не відразу йому подав». А от рука Кірсанова: «Павло Петрович вийняв з кишені панталон свою гарну руку з довгими рожевими нігтями, — руку, що здавалась красивіше від сніжної білизни рукавчики, застебнутої самотнім великим опалом, і подав її племінникові». Крім зовнішніх у цих рук є й більш глибокі відмінності: гарна, доглянута рука з довгими нігтями може бути тільки у людини, якої далека усяка фізична праця. Справді, Павло Петрович веде дозвільний спосіб життя, вважаючи його привілеєм аристократів, у той час як Базаров, що приїхав у гості, тобто, здавалося б, відпочивати, привозить із собою мікроскоп і інше устаткування для проведення досліджень. Тут простежується соціальний зміст: епоха аристократів з їх бездіяльністю протипоставлена новому поколінню різночинців з їх близькістю до народу. Це ж значеннєве навантаження несе й протиставлення одягу, речей героїв.
Далі весь твір…


Доля Ганни Ахматової

Розміщено Шкільні твори для 9 класу від Tvir від Воскресенье 13 февраля в 16:44

Доля Ганни Ахматової навіть для нашого жорстокого століття трагічна. У 1921 році розстріляли її чоловіка, поета Миколу Гумільова, нібито за співучасть у контрреволюційній змові. Що з того, що до цього часу вони були у розлученні! Їх як і раніше зв’язував син Лев. Доля батька повторилася в сині. У тридцяті роки по неправдивому обвинуваченню він був арештований. «У страшні роки Єжовщини я провела сімнадцять місяців у тюремних чергах в Ленінграді», — згадує Ахматова у передмові до «Реквієму». Моторошним ударом, «кам’яним словом» пролунав смертний вирок, замінений потім таборами. Потім майже двадцять років очікування сина. У 1946 році виходить «знаменита» жданівська постанова, що оббрехала Ахматову і Зощенко, закрила перед ними двері редакцій журналів. На щастя, поетеса змогла витримати всі ці удари, прожити досить довге життя і подарувати людям чудесні вірші. Цілком можна погодитися з Паустовським, що «Ганна Ахматова — ціла епоха у поезії нашої країни». Аналізувати такий складний добуток, як поема «Реквієм», важко. І, звичайно, я зможу зробити це тільки поверхово.Ліричний герой — двійник автора-поета. Це спосіб вираження авторських почуттів і думок. Співвідношення між ліричним героєм і поетом приблизно таке, як між вигаданим літературним героєм і реальним прототипом. Ганна Ахматова часто користується епітетами. Епітет — художнє визначення. Воно виражає відношення автора до предмета шляхом виділення якоїсь найбільш важливої для нього ознаки. Наприклад, у Ахматової — «криваві чоботи». Звичайне — «шкіряні» у сполученні зі словом більш ніж просте визначення «чоботи» — не буде епітетом. Метафора — вживання слів у переносному значенні і перенесення дій і ознак одних предметів на інші, у чомусь подібні. У Ахматової: «А надія все співає вдалині», «Легко летять тижні». Метафора — це як би сховане порівняння, коли не називається предмет, з яким порівнюють. Наприклад, «жовтий місяць входить у будинок» — метафора. А якщо: «жовтий місяць входить», як гість, те це вже порівняння. Антитеза — протиставлення, у якому сполучаються різко протилежні поняття і подання. «…І мені не розібрати тепер, хто звір, хто людина». Всі ці поетичні прийоми і можливості Ганна Ахматова майстерно використовує для формулювання головної думки. Головна думка поеми «Реквієм» — вираження народного горя, горя безмежного. Страждання народу і ліричної героїні зливаються. Співпереживання читача, гнів і туга, які охоплюють його при читанні поеми, досягаються сполученням багатьох художніх засобів. Цікаво, що серед них практично немає гіпербол. Видимо, це тому, що горе і страждання настільки великі, що перебільшувати їх немає ні потреби, ні можливості. Всі епітети підібрані так, щоб викликати жах і відразу перед насильством, показати запустіння міста і країни, підкреслити мучення. У Ганни Ахматової — туга «смертельна», кроки солдатів «важкі», Русь «безвинна», арештантські машини — «чорні марусі»… Часто вживається епітет «кам’яний» — «кам’яне слово», «окам’яніле страждання» і т.і. Багато епітетів близькі до народних понять — «гаряча сльоза», «велика ріка» і т. і. Взагалі ж народні мотиви дуже сильні у поемі, де зв’язок ліричної героїні з народом особливий:
Далі весь твір…


Як співвідносяться правда і брехня в п’єсі Горького «На дні?»

Розміщено Шкільні твори для 9 класу від Tvir від Воскресенье 13 февраля в 16:18

Дія п’єси «На дні» відбувається у похмурому напівтемному підвалі, схожому на печеру з низькою стелею, де темно, немає простору і важко дихати. Тут зібралися злодії, жебраки, каліки — всі, хто був викинутий з життя, різні за своїм звичкам, життєвому поведінки, минулого долі, але однаково голодні, змучені і нікому не потрібні. У них немає нічого, все відібране, втрачено і затоптано в бруд. Але в цих людях, позбавлених права життя, приречених на безпросвітне існування, що опустилися, збереглося почуття власної гідності. Це виявляється в міркуваннях героїв про правду.
Далі весь твір…



Сторінка 13 з 3«123


Стислі перекази творів письменників, готові домашні завдання з літератури. Скачати твори з української літератури безкоштовно.
2009-2018 © Відмінник - шкільні твори з літератури. Дизайн студія. Керівник проекту Nikolayshuk Klavdiy. Зв'язок. Усі твори захищені.

Яндекс.Метрика Рейтинг@Mail.ru