Я ліру присвятив народу своєму.
М. О. Некрасов
Тема Росії і стан російського селянства хвилювали багатьох письменників і поетів. Ще Пушкін показав важкий стан селянства в безправній і голодній Росії. Чітко зобразив ситуацію в Росії Лєрмонтов: «країна рабів, країна панів». Некрасов у своїй ліриці відбиває свій погляд на стан народу в сучасній йому Росії. Він насмілився глянути в очі правді й у весь голос заявити про страждання народу, про його безмежне терпіння і справжню шляхетність. Дворянин по походженню, Некрасов, як ніхто інший, зумів зрозуміти душу російської людини і перейнятися повагою до народу. Тому всю свою творчість він присвятив служінню народу. Поет говорив: «Я покликаний був оспівати твої страждання, терпінням вражаючий народ». Недарма образ Музи Некрасов взяв не з античної міфології, до якої зверталися багато хто з його попередників а з народного життя. В 1848 році Некрасов пише вірш «Вчорашній день, годині у шостій…», де показує образ своєї Музи:
(Далі весь твір…)

І солодкий трепет, як струмінь,
По жилах пробіг природи,
Як би гарячих ніг її
Торкнулися ключові води.
Можна провести цікаве порівняння двох віршів. Треба відзначити, що у вірші «Осінній вечір» майже не згадується небо. Навпроти, в ньому говориться про землю і про усе, що з нею зв’язане: про дерева, листя. Лише єдиний раз Тютчев говорить про лазур, але «мрячну й тиху». Вона начебто от-от впаде на «землю, що сиротіє». У вірші ж «Літній вечір» автор практично не згадує землю, а більше говорить про небо й зірки. Усе прагне нагору, намагаючись відірватися від землі. Зірки «піднімають» небесний звід. Лірика Тютчева займає особливе місце в російської поезії.
(Далі весь твір…)

Художницька доля поета незвичайна: це доля останнього російського романтика, що творив в епоху торжества реалізму і все ж таки зберіг вірність завітам романтичного мистецтва. Романтизм Тютчева проявляється, насамперед, у зображенні природи. Перевага пейзажів - одна із прикмет його лірики. При цьому зображення природи й думка про природу з’єднані у Тютчева воєдино: його пейзажі одержують символічний філософський зміст, а думка знаходить виразність. Природа у Тютчева мінлива, динамічна. Вона не знає спокою, показана в боротьбі протиборчих сил, вона багатолика, насичена звуками, фарбами. Лірика поета перейнята захватом перед величчю й красою, нескінченністю й різноманіттям природного царства. Природа у віршах Тютчева одухотворена, олюднена. Немов жива істота, вона почуває, дихає, радується й сумує. Саме по собі одушевлення природи звичайно для поезії.
(Далі весь твір…)

Мене завжди захоплював надзвичайний світ поезії, що зачаровував своєю таємничістю, загадковістю, хвилював душу, наповнював її коханням до всього: до людини, до природи, до батьківщини… Ще з малих років пам’ятаю улюблені рядки: «Лазур небесна сміється, Нічною обмита грозою, И між гір росисто в’ється Доліна світлою смугою…».  Це уривок із чудового вірша   Ф.І. Тютчева   «Ранок   у   горах».   Не дивно, що саме ці слова великого поета звучать в моїй душі, адже навіть Тургенєв   так   відгукнувся   про   творчість   Тютчева: «Про Тютчева не сперечаються: хто його не почуває, тим самим доводить, що він не почуває поезії». Перший свій вірш поет написав, коли йому було одинадцять років. З цього часу народився новий геній російської  поезії. В творах Тютчева ми відчуваємо його внутрішнє  життя,   невтомну  роботу  думки, складне   протиборство   його почуттів, що   хвилювали. По творах Тютчева можна визначити настрій поета: чи то  сум, чи то радість - усе розкривають рядки: Особливу увагу звертаєш на зображення природи, що виспівується поетом у всій своїй вроді. Читаючи «Весняну прозу», уявляєш,  як   «перший  грім  гуркоче», «гримлять розкати».
(Далі весь твір…)

Напевно, немає людини, що, прочитавши хоч один раз вірші Тютчева, залишиться до них байдужим. Поезія Тютчева дихає свіжістю й чистотою, земною красою й космічною досконалістю. Тютчев вміє описати те просте, що ми бачимо у світі, такими незвичайними словами, що воно з’являється перед нами зовсім в іншому світі. Тільки Тютчев може зрівняти «лагідну посмішку увядання» з «соромливістю страждання» розумної істоти (вірш «Осінній вечір»), дощові краплі з людськими сльозами (вірш «Сльози людські, о сльози людські…»). Лірика Тютчева різноманітна й неповторна, але вся вона перейнята філософським змістом. Цю філософську думку ми бачимо в описі природи, у темах батьківщини й любові.  Природа в ліриці Тютчева жива й неповторна, вона має свої образи. Весна - час   пробудження,   час   нового   життя й нових надій. На цю тему написані вірші  «Весняна гроза»,   «Весняні води». Весна завжди чиста й прекрасна.

(Далі весь твір…)