Незалежно від того, де ми живемо, чи в місті, чи в селі, ми завжди відчуваємо тепло рідної оселі. І Це тепло вимірюється не температурою повітря, а затишком і любов’ю, які панують у хаті чи міській квартирі. Комусь, у селі наприклад, приємно примчати додому заборсанйм у снігові, але з радісною усмішкою, бо зустрінуть його люблячі мама, тато чи бабуся або дідусь. Насварять, звичайно, але тут же приголублять і дадуть чашку гарячого чаю. А в місті відбувається те ж саме. З тією різницею, що треба збиратися на якийсь поверх багатоповерхівки.
Далі весь твір…

Письменниця дуже детально описала життя маленького птаха, його неспокій, клопоти, тому нам стають зрозумілими і поведінка співака, і його турбота про своїх малят. Та все ж, здається, що основне призначення невтомного співака - це виконувати свої найкращі пісні, найкращі мелодії мають пролунати на весь світ. І ці мелодії особливо милі серцю людини, тож стає очевидним, чому люди порівнюють прекрасних співаків і співачок із солов’єм. Адже так співати може тільки натхненна людина, яка у свій спів вкладає не тільки вправну майстерність, але й душу.
Далі весь твір…

Карпо Летючий, за твором Івана Нечуя-Левицького, мав можливість побачити справжніх запорожців - мужніх, відважних, красивих, мудрих. Головне те, що для них було важливим. А найперше - це була любов до рідного краю, до свободи, до незалежності, пошана до своїх батьків, зокрема, матері. Якби Карпо Летючий опинився в нашому часі, то, напевно, порадів із того, що ми ні з ким не воюємо, маємо свою незалежну державу, державну мову, а не «нарєчіє», як про це говорили за часів козаччини. І люди себе називають українцями, а не якось інакше. У нас є свої українські школи, де навчаються українською мовою. Та мені здається, що якби Карпо пильніше придивився, то щось би його засмутило. Я маю на увазі наші забруднені відходами різних підприємств річки, засмічені сквери й двори. На мою думку, він би просто не зрозумів: як це можна жити на своїй землі, а поводитись, як варвар - прийшов, кинув сміття й мовчки пішов собі далі.

Далі весь твір…

Михайло-семиліток - казковий герой, мужній, відважний. Але мене вражає інше: мені важко уявити сьогодні дитину, яка б у сім років мала таку величезну любов до рідного краю. Та все ж таки я вірю в те, що вони існують - сучасні михайлики… Бо що для цього треба мати? Найперше - велику віру в себе, любов до рідної країни. А в цьому завжди є кому допомогти: тато з мамою, вчителі в школі, друзі-однодумці. Адже всім приємно, незалежно від національності, слухати гімн України, коли перемагає наш спортсмен! І тоді ми здаємося собі такими дружними та з’єднаними, бо то ж наш спортсмен переміг! Тож цей дух єдності треба підтримувати завжди, щоб люди пишалися тим, що вони з України.

Далі весь твір…

 Звичайно, дядько Лоскотон потрібний у сьогоднішньому житті. Яким я його уявляю? Насамперед, життєрадісним, бо він вірить у добро, у те, що до всього треба ставитися по-доброму, чуйно. Багато є людей, які швидко втрачають віру у свої можливості, пасують перед труднощами і їм здається, що все подальше життя буде складним і безрадісним. Достатньо одного такого дядька Лос-котона, аби всі довкола нього повірили в себе, повірили, що разом треба докласти зусиль для здійснення кращого. Кожен по краплині - зробиться струмок, річка. А якщо такого дядька Лоскотона немає? Тоді треба кожному подумати про свою власну гідність, про те, що добрим світ стає тоді, коли ти по-доброму до нього ставишся. Проте, ніколи такого не було, щоб не з’являлися лідери, які вели за собою людей до якоїсь величної мети.
Далі весь твір…