Якось ми з Сашком, моїм другом і однокласником, йшли з тренування . Ми захоплюємося футболом і займаємося у спортивному клубі для підлітків. Як завжди, у тій частині ринку, де продають тварин, було багатолюдно. Кого  тільки не було! І хом’яки, і морські свинки, і собаки, і кішки. Один із немолодих продавців, помітивши нас, покликав до себе. Коли ми підійшли до нього, звернули увагу на цуценя, яке мирно дрімало у коробці біля ніг чоловіка. На коробці було написано: «Віддам добрим людям». Цуценя було товстеньке, сіро-руде, сріблястою плямочкою на лобі. І таке кумедне, що ми посміхнулися.
Далі весь твір…

Ось вже який рік поспіль я проводжу літо у селі Іванівка у нас на Слобожаншині. Село невелике, два десятки дворів, колись тут вирувало життя, а потім молодь почала від’їжджати до міста. Поїхали й мої батьки - мама з татом, але корені не забувають: приїздять не лише відпочити, а й попрацювати. Я теж ні тільки байдики бити приїжджаю до бабусі з дідусем, а й допомагати по господарству. Наше село примітне тим, що на дахах кількох будинків та інших високих спорудах, і навіть на стовпах мережі електропередач можна побачити гігантські гніда. Деякі з них досягають у діаметрі півтора-два метри. Це помешкання білих лелек. Будівельним матеріалом стають хмиз і гілки дерев. Гнізда великі, не менші метра. Коли б я не приїздив у це дивне село Іванівку, жодне гніздо не пустує.  
Далі весь твір…

Василь Симоненко народився в 1935 році в селі Біївцях на Полтавщині в селянській родині. І ще з дитинства був зачарований казками своєї бабусі. Звичайно, казки обожнюють усі - дорослі чи діти. Бо саме вони вселяють у наші душі дихання чарів та магії, відчуття, що добро завжди перемагає зло. Казки живуть поряд із нашими мріями, вони розповсюджують тепло і поліпшують настрій. Вони вчать нас розпізнавати гарних людей, стерегтись поганих, прививава-юТь нам якості людяної натури. Під виразне читання казок нашими матерями ми засинали, а у снах бачили Івасика-Телесика, жар-птицю, доброго та сміливого дядька, який переміг чорта. Ці милі герої живуть в наших душах, вони причаїлись десь у куточку, але швидко прибіжать, якщо ми покличемо їх.
Далі весь твір…

  Головні герої повісті В. Нестайка Ява з Павлушею познайомились ще в четвертому класі і тепер є справжніми друзями. То вони випустили в клубі під  лекції «Виховання дітей у сім’ї» пугутькала і лектор з переляку упав з трибунці і вилив собі на голову графин з водою. То повісили старі дідові підштаники на телевізійну антену, то проводили під свинарником метро. Хотіли зробити всій сюрприз! Адже у Києві є метро, нехай і у Васюківці теж буде. Ате сталася халепа - свиня Манюня провалилася якраз посередині тунеля… Що було! Дід Варани! насилу витяг її з пастки, а розбишакам наказав засипати підкоп та йти вчити і готуватися до екзаменів. А як не хотілося хлопцям це робити, коли «повітря пахно футболом, …коли пташки галасують, як баби на базарі…»
Далі весь твір…

Влітку я з батьками відпочивав на базі відпочинку в лісі біля річки. Наш будиночок знаходився серед сосен, їх «лапи» заглядали в наші вікна, і це було весело. Виглянувши рано вранці у вікно, я іноді бачив рудих білок, що перескакують з сосни на сосну. Якщо вони були голодні, то опускалися на землю, тому що люди підгодовували їх. Час від часу ми з батьками відправлялися до лісу на пошуки грибів і ягід, і я помітив, як птахи тривожно скрикували, і по верхівках ялин звук йшов далеко-далеко, передаючись по ланцюжку. Тоді я запитав у тата: «Може птахи, які знаходяться ближчими до нас, попереджають інших, що в їх напрямі рухаються люди? Таким чином вони подають сигнал тривоги?» Мама з татом підтвердили мою думку. А тато сказав, що люди часто через халатність влаштовують лісові пожежі або розоряють пташині гнізда, тому лісові жителі бояться людей.
Далі весь твір…