Великої уваги заслуговують заняття Л.М. Толстого з селянськими дітьми. Він вважав, що однією з причин злиденного життя народу є його неуцтво, тож взявся виправити це становище. Школа, яку влаштував Толстой, не була схожа на звичайну. Спочатку селяни з підозрою поставились до ідеї пана безплатно вчити їх дітей, тому учнів було мало, але з часом їхніх стало дуже багато, і всі вони із задоволенням читали, гуляли, слухали цікаві розповіді, рахували. Письменник навіть за кордон їздив, щоб подивитись, як там навчають дітей.
Далі весь твір…

Після розстрілу Гумільова Анна знайшла в його бібліотеці книжку французького рояліста Астольфа де Кюстіна, яку він дістав у Парижі, коли слухав лекції у Сорбонні. На одній сторінці було підкреслено рукою Миколи: «Уряд в Росії живе тільки брехнею, бо і тиран, і раб лякаються правди… Вони вважають себе сильними, тому що можуть інших перетворювати на жертви». Чому він підкреслив ці слова? Надто сильним було розчарування, якого він зазнав, коли, довірившись новій владі, залишився у Росії, щоб стати просвітителем робітників і селян; коли на власні очі побачив, до чого призводить більшовицька облуда і лицемірство. Так само колись розчарувався у роялізмімаркіз де Кюстін. Побачивши жахливу дійсність царської Росії, він повернувся до Франції республіканцем. Гумільову повернутися до Європи не судилося. Помилка була фатальною,

Далі весь твір…

Вартовий, безвусий червоноармієць, рудоволосий і веснянкуватий, передав Анні записку, маленький аркушик у клітинку, на якому знайомою рукою було написано чорнильним олівцем: «Не хвилюйся за мене, почуваюся прекрасно, пишу вірші і читаю Гомера». Вона не здивувалась і не заплакала. Анна знала його вдачу, знала його серце: воно билося зараз спокійно, попри те, що жити йому лишалося трохи більше десяти годин.

Далі весь твір…

Борис Пастернак — найбільший російський письменник і поет XX століття. Двадцять третього жовтня 1958 року йому була присуджена Нобелівська премія по літературі «За видатні досягнення в сучасній ліричній поезії й на традиційному поприщі великої російської прози».  Роман «Доктор Живаго» займає, мабуть, центральне місце у творчості Бориса Леонідовича. Цьому добутку Пастернак присвятив свої кращі роки літературного життя й дійсно створив шедевр, рівного якому немає.  Цей роман — краща, й незабутня сторінка росіянці й світовій літературі. Так, по геніальності й майстерності написання із цим романом мало які добутки можуть зрівнятися.  По-перше, роман багатогранний: у ньому поставлене величезна кількість проблем: людина й совість, людина й людина, людина й любов, людина й влада, вічна й скороминуще, людина й революція, революція й любов, інтелігенція й революція, і це ще не все. Але я б хотів зупинитися на проблемі взаємини інтелігенції й революції. 
Далі весь твір…

«Доктор Живаго» став підсумком багаторічної роботи Бориса Пастернаку, виконанням мрії, що плескається довічно. З 1918 року він неодноразово починав писати більшу прозу про долі свого покоління й був змушений по різних причинах залишати цю роботу незакінченої. За цей час в усьому світі, а в Росії особливо,  все  змінилося. У відповідь мінялися задум, герої і їхні долі, стиль автора й сама мова, на якому він вважав за можливе говорити із сучасниками. Удосконалюючись від досвіду до досвіду, текст додержувався щиросердечного стану свого творця, його відчуттю часу.  Роман «Доктор Живаго» спочатку кілька пугал мене. Два рази, запасшись терпінням, я починала його читати. Двічі відкладала, не впоравшись із достатком імен і епізодів у його початку. Книга вабила як з висота. Нарешті, втретє, коли я краще запам’ятала героїв, вчиталася.
Далі весь твір…