…Що є краса И чому неї обожнюють люди? Посудина вона, у якому порожнеча, Або вогонь, що мерехтить у посудині?

Н. Заболоцький

…И шепотить щастя нам:

«Постій, Я не за зовнішньою красою, Я за щиросердечною чистотою…»

Читаючи «Війну й мир», ми завжди почуваємо відношення автора до людей і подій. Воно розкривається й у портретах діючих осіб, і в прямих оцінках-характеристиках, і в авторській інтонації. У статті про Л. Н. Толстого Н. Г. Чернишевський відзначав характерну рису тоді ще молодого письменника — «чистоту морального почуття». Люди, події приватного й історичного життя оцінюються на основі морального критерію — критерію добра, безкорисливості, щиросердечної ясності й простоти, духовного зв’язку з людьми, із суспільством. Роман «Війна й мир» найбільше вразив мене достатком персонажів. Але, що дивно, при цьому всі герої Толстого — живі люди. Настільки живі, що начебто чуєш їхнього голосу, бачиш їхньої особи,  проникаєш у душу, довідаєшся таємні думки. До них не ставишся їх або любиш, або нехтуєш.
Далі весь твір…

Шкільний твір По романі Л. Н. Толстого «Війна й мир».

Російська література із часів Пушкіна вміла розкривати психологію людини, його таємні думки й почуття. Лев Миколайович Толстой вніс у психологізм російської літератури своє відкриття, назване Чернишевським умінням передавати «діалектикові душі». «Люди, як ріки…» — говорив Толстой, підкреслюючи цим порівнянням багатогранність і складність людської особистості, мінливість і безперервний рух, розвиток, «плинність» внутрішнього життя людей. По Толстому, усякий результат людського життя ненавмисний, стихійний. У події завжди бере участь безліч різнонаправлених прагнень і воль, вони перетинаються й зіштовхуються між собою. Отже, є чи внутрішня, необхідна міра в людському житті, між її явищами, між людьми доцільний зв’язок, або зв’язок ця хаотичний, випадкова? У чому зміст активності людини, життєвих зусиль його? Питання ці вирішуються всім романом «Війна й мир», кожним його епізодом. Шлях, що проходять у романі головні герої, — це пошуки не одним розумом, а життям, долею відповідей на головні ці питання.
Далі весь твір…

Багато великих письменників у своїх добутках створювали образ Петербурга, розкриваючи всі нові й нові його грані. Достоєвський у своєму романі зображує столицю в пору стрімкого розвитку російського капіталізму. Петербург у романі — не просто тло, на якому відбувається дія. Це теж своєрідне «діюча особа» — місто, що давить, душить, навіває кошмарні бачення, вселяє божевільні ідеї, і тому історія моральної боротьби Раскольнікова розвертається в романі на широкому тлі повсякденного життя міста. Перед нами проходять образи чиновника Мармеладова, його дружини Катерини Іванівни, що вмирає від сухоти, матері й сестри Родіона Раскольнікова, що встигли вже в провінції, де вони жили раніше, познайомитися з важкою долею людини з непривілейованих верств населення, пережити гоніння поміщиків і багатіїв. Достоєвський зображує різні відтінки психологічних переживань бідняка, якому нема чим заплатити за квартиру своєму хазяїнові, і його взаємин з лихварем; мучення дітей, що виростають у брудному куті поруч із п’яним батьком і вмираючою матір’ю, серед постійної лайки й сварок; мовчазну трагедію  молодої й чистої дівчини, змушеної через безвихідне положення сім’ї піти на вулицю, щоб продавати себе й приректи на постійні, болісні приниження.
Далі весь твір…

Учнівський твір По романі Ф. М. Достоєвського «Злочин і покарання».

Достоєвський у своєму романі зображує зіткнення теорії з логікою життя. На думку письменника, логіка життя завжди спростовує, робить неспроможної будь-яку теорію. Виходить, будувати життя по теорії не можна. І тому головна філософська думка роману розкривається не як система логічних доказів і спростувань, а як зіткнення людини, одержимого вкрай злочинною теорією, з життєвими процесами, що спростовують цю теорію. Теорія Раскольнікова ґрунтується на нерівності людей  на вибраності одних і приниженні інших. І вбивство баби задумане як життєва перевірка цієї теорії. Такий спосіб зображення вбивства відбиває авторську позицій): злочин, що зробив Розкольників, — це низька, підле справа з погляду самого героя. Але він зробив його свідомо, переступив свою людську натуру, хоча начебто й не зі своєї волі, начебто виконуючи чиєсь приписання.
Далі весь твір…

Учнівський твір По романі Ф. М. Достоєвського «Злочин і покарання».

Головний герой роману Ф. М. Достоєвського «Злочин і покарання» — Родіон Розкольників — незвичайний злочинець. Свій злочин — убивство лихварки Алене Іванівни — він робить під впливом створеної й вистражданої їм системи ідей, розглядаючи цей злочин як своєрідний соціально-психологічний експеримент, що повинен підтвердити не тільки в його власних очах, але й в очах інших людей правильність його теоретичних висновків. Тому психологічний аналіз стану злочину, злочинця нерозривно злитий у романі воєдино з аналізом філософської теорії Раскольнікова.
Далі весь твір…