Більш складно драма симулятивного існування втілена в психологічному світі головного героя - Льови Одоєвцева. Існують різні критичні оцінки цього персонажа, але його своєрідність саме в тому і полягає, що він не піддається однозначній оцінці, вислизає від нее. Льова, на відміну від інших персонажів роману, що належать до того ж, що і він, поколінню, бачить Сіму-лятівную природу дійсності і розуміє, наскільки небезпечно вияв свого і справжнього на тлі загальної симуляції: Саме непристойне, найзгубніше і безнадійний - стати видимим, дати можливість тлумачення, відкритися (…) Тільки не знайти себе, своє - ось принцип виживання … - так думав Льова … Невидимість!. Однак чи можливо в принципі - не дивлячись на ризикованість цього підприємства - висловити своє в атмосфері тотальної симуляції? Це питання може бути сформульований інакше: чи можливе повернення до цінностей модерністської культури (до цінностей свободи та суверенності особистості) в ситуації розпаду соціальних і культурних засад радянської цивілізації?
Далі весь твір…

Трифонов посилив тривіальний моральний конфлікт ще і конфліктом, в деякому роді ідеологічним. Вадим Бєлов не тільки засуджує свого друга-однокурсника за індивідуалізм, але й пильно викриває свого педагога, фахівця з російської класичної літературі, Професора Козельського за недооцінку значення радянської літератури і применшення її досягнень. Так Трифонов відгукнувся на боротьбу з космополітизмом і підлабузництвом, яка велася в ті роки. Таке підстроювання під чергову політичну кон’юнктуру ставилося в обов’язок автору соцреалістичного твору, це схвально називалося тісним зв’язком з життям, оперативним відгуком на актуальні проблеми сучасності. Але в самому романі є ненавмисна авторська самооцінка - там є така сцена: Сергій Палавін, скласти повість, Про яку він всім вуха прожужжали, нарешті читає її своїм товаришам.
Далі весь твір…

Спори Базарова і Павла Петровича представляють соціальну сторону конфлікту в романі Тургенєва «Батьки й діти». Тут стикаються не просто різні погляди представників двох поколінь, але і дві принципово різні політичні точки зору. Базаров і Павло Петрович опиняються по різні боки барикад у відповідності з усіма параметрами. Базаров - різночинець, виходець з бідної сім’ї, вимушений самостійно пробивати собі дорогу в житті. Павло Петрович - потомствений дворянин, хранитель сімейних уз і традицій. Належність їх до різних поколінь не дозволяє говорити їм на одній мові. Виходячи з вищесказаного немає нічого дивного в тому, що у цих людей сформувалися зовсім різні погляди на життя. Єдине, що їх об’єднує, це непохитність, безкомпромісність і бажання нав’язати свою точку зору співрозмовника.
Далі весь твір…

Людська душа, її страждання і муки, муки совісті, моральне падіння, і духовне відродження людини завжди цікавили Ф. М. Достоєвського. У його творах зустрічається багато персонажів, наділених воістину трепетним і чуйним серцем, людей, добрих за природою, але з тих чи інших причин опинилися на моральному дні, втратили повагу до себе як особистості або опустили свою душу в моральному плані. Деякі з цих героїв так ніколи і не піднімаються на колишній рівень, а стають справжніми негідниками. Іншим же героям належить пройти важкий і важкий шлях воскресіння своєї душі, повернення їй людської подоби. До одних з таких персонажів належить і Родіон Раскольников, Головний герой роману «Злочин і кара».
Далі весь твір…

Тема «маленької людини» є однією з центральних тем у російській літературі. Її торкалися у своїх творах і Пушкін («Мідний вершник»), і Толстой, І Чехов. Продовжуючи традиції російської літератури, особливо Гоголя, Достоєвський з болем і любов’ю пише про «маленьку людину», що живе в холодному і жорстокому світі. Сам письменник зауважив: «Усі ми вийшли з Шинелі Гоголя». Тема «маленької людини», «принижених і ображених» особливо сильно прозвучала у романі Достоєвського «Злочин і кара». Одну за одною розкриває письменник перед нами картини безпросвітної бідності. Ось кидається з мосту жінка, «з жовтим, довгастим іспітим особою і запалими очима». Ось йде по вулиці п’яна збезчещена дівчинка, а за нею йде жирний франт, який явно полює за нею. Спивається і кінчає з собою колишній чиновник Мармеладов, якому «немає куди йти» в житті. Змучена убогістю, гине від сухот його дружина, Катерина Іванівна. Соня йде на вулицю торгувати своїм тілом.
Далі весь твір…