Роман Євгенія Замятіна «Ми» був написаний в останні роки Громадянської війни, коли було вже зрозуміло, що влада залишиться в руках більшовиків. У цей час суспільство хвилювало питання про те, яке майбутнє чекає Росію, і багато письменників і суспільних діячів намагалися дати на нього своя відповідь. Серед них був і Євгеній Замятін, що представив власний погляд на проблему у своєму романі-антиутопії «Ми». Він висловив сумнів із приводу можливості побудови ідеального суспільства за допомогою втручання в природний хід життя й підпорядкування її якої-небудь теорії. Замятін показав читачеві суспільство майбутнього, що з’явилося результатом таких дій, де людина тільки гвинтик у бездушній машині Єдиної Держави, позбавлений волі, душі й навіть ім’я; де проголошуються теорії про те, що «несвобода» — щире «щастя», природне стан для людини, що потеряли своє «я» і незначною й незначною частиною всеохоплюючого безособового «ми».
Далі весь твір…

«Майбутнє світле й прекрасно», — писав у своєму відомому романі «Що робити?» ідеолог російської революції Н. Г. Чернишевський. З ним погоджувалися багато російських письменників минулого сторіччя, що створили свої варіанти соціальних утопій, а саме: Л. Н. Толстой і Н. О. Некрасов, Ф. М. Достоєвський і Н. С. Лєсков. XX століття внесло в цей хор письменницьких голосів свої корективи: у нашу історію прийшло те, що одержало назву епохи тоталітаризму. Прикрасивши себе гаслами про соціалістичний рай на землі, революційна влада проголосила верховенство політики над мистецтвом, наукою, над людською особистістю з її неповторним духовним миром. У зв’язку із цим література розглядалася всього лише як слухняний інструмент політичного режиму. Але навіть у таких тяжких умовах справжній художник залишав за собою право безстороннього суду над часом і людьми.
Далі весь твір…

У повісті О. П. Платонова «Котлован» піднімається одна з найважливіших проблем російської літератури XX століття — проблема прилучення людини до нового життя. Герой Платонова Вощев попадає в бригаду, що повинна вирити котлован. Читач довідається, що раніше Вощев працював на заводі, але був звільнений звідти за те, що задумався над «планом загального життя». Таким чином, на самому початку повести з’являється традиційний для російської народної творчості образ шукача щастя й правди. Дійсно, Вощев саме народний мислитель, і про це свідчить навіть той стиль, яким написані епізоди, що ставляться до цього героя.
Далі весь твір…

Салон  Анни  Шерер  був лише мертвим острівком посеред океану живого життя. Мертве море омиває невеликий острівок живого життя, яке уособлює образ Анни Згадаймо слова літературознавця В.Г Одинокова, на думку якого, у романі «Анна Кареніна» автор наділяє себе правом «вищої інстанції»: міняє місцями підсудного і суддів, реабілітує і звинувачує, показує відчуження людей, суб’єктивність і обмеженість їх судження, демонструє складне багатоголосся думок, поглядів… Водночас намагається залишитися осторонь, аби не нав’язувати своєї думки, але має цю думку й чітко дотримується її.

Далі весь твір…

Максим Горький колись назвав Л.М. Толстого «людиною людства» і небезпідставно. Незаперечним фактом, перевіреним часом, є те, що творчість російського письменника Л.М. Толстого, 180ту річницю якого ми відзначаємо сьогодні, заслужено увійшла в скарбницю світового літературного мистецтва. У чому ж секрет його популярності? Мабуть, у тому, що провідною ідеєю, пафосом усього художнього доробку митця є, з одного боку, утвердження ідеї спілкування й духовної єдності людей, з іншого — заперечення їх відчуження й роз’єднання. За своїм змістом і сутністю ці питання є вічними, загальнолюдськими, такими, що набули сьогодні планетарного значення.
Далі весь твір…