У романі А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін” представлений ще один тип парубка 20-х рр. XIX в. - юний поет-романтик Володимир Ленський. У Ленським Пушкін зобразив характер, зовсім протилежний характеру Онєгіна, відвернений і зовсім далекий дійсності. Це було, на думку В. Г. Бєлінського, зовсім нове явище. Ленський молодий, йому всього вісімнадцять років. Він талановитий поет, лірик, переконання його самі передові: шляхетні мрії про волю народу. Але, незважаючи на своє досить солідне по того часу утворення (він навчався в університеті  в Німеччині, у Геттінгені), Ленський, як теперішній романтик, не тільки зовсім не знає життя, але й не прагне довідатися її. Вивчення дійсності йому заміняє беззвітна, але непохитна віра в його романтичні ідеали: високу дружбу, вічну, ідеальну любов. Коли він у житті зустрічає протиріччя своїм ідеалам, то приходить у зневіру, у розпач і виливає свої почуття в елегійних віршах або ж, як людина незвичайно гаряч і рішучий, відразу пускається на самі необдумані дії. Так, під враженням своїх припущень, далеких від дійсності, “киплячи ворожнечею нетерплячої” до свого вчорашнього друга, Ленський стає під кулю холодного й байдужого Онєгіна.
Далі весь твір…

Дія роману “Євгеній Онєгін” розвивається в 1819- 1825 роки. Саме в цей час, насичений більшими політичними подіями в історії Росії і Європи, зложився тип людини, подібного до героя роману А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”. Характер головного героя Пушкін взяв з життя, узагальнивши риси, типові для цілого покоління молодих людей. Це люди, забезпечені працею кріпаків, що одержали безладне виховання й утворення. Але, на відміну від більшості представників панівного класу, ці молоді люди - більше розумні, чуйні й шляхетні - випробовували незадоволеність і невдоволення собою. Вони різко виділялися, здавалися в суспільстві якимись дивними, але самі продовжували вести порожнє світське життя, добре розуміючи її беззмістовність і не випробовуючи нічого, крім нудьги й щиросердечних страждань. Головний герой роману - молодий поміщик Євгеній Онєгін. Він показаний Пушкіним як людина з дуже складним і суперечливим характером.
Далі весь твір…

Тетяна - істота виняткове, натура глибока, любляча, жагуча… В. Г. Бєлінський

200 років минуло від дня народження генія російської літератури, всіма улюбленого поета Олександра Сергійовича Пушкіна. Хочеться знову й знову вертатися до пушкінського слова і його чудовому роману у віршах “Євгеній Онєгін”, де представлений молодь 20-х років XIX століття. Існує дуже гарна легенда. Один скульптор виліпив з каменю прекрасну дівчину. Вона виглядала настільки живий, що, здавалося, зараз заговорить. Але скульптура мовчала, а творець її занедужав від любові до свого чудесного створення. Адже в ній він виразив своє таємне подання про жіночу красу, вклав свою душу й терзався, що ніколи не стане ця мармурова дівчина живої. Ця дивна любов була настільки сильна, що боги зглянулися й пожвавили камінь. Очевидно, що в мистецтві можливо таке чудо, коли художник всерйоз захоплюється своїм власним утвором. Імовірно, і Пушкін, працюючи над романом “Євгеній Онєгін”, любувався чудесною дівчиною, що оживає під його пером. Він з любов’ю описує її зовнішність, силу почуттів, “милу простоту”. На багатьох сторінках мимоволі зізнається: “…я так люблю Тетяну милу мою!..”, “Тетяна, мила Тетяна! З тобою тепер я сльози ллю…”
Далі весь твір…

Твір по поемі М. Ю. Лермонтова “Мцири”. В  1837 році М. Ю. Лермонтов був заслан на Кавказ. Проїжджаючи по Військово-Грузинській дорозі, він побачив залишки існуючого колись монастиря. Там, серед руїн і могильних плит, він побачив старезний старого, що розповів поетові про свою долю. Будучи дитиною, вона потрапив у полон. Хлопчик тужив за батьківщиною й жагуче мріяв повернутися. Але рутинне життя монастиря поступово приглушило тугу. Бранець втягся в одноманітне життя послушника й так і не зміг здійснити заповітну мрію. М. Ю. Лермонтов протягом десяти років до цієї події виношував ідею створення поеми про ченця, що рветься на волю. І оповідання старого було настільки співзвучне з думками поета, що допоміг втілити задум у чудову поему “Мцыри”. Тільки на відміну від прототипу, Мцыри хоча б зробив спробу вирватися з міцних стін устояного монастирського життя.
Далі весь твір…

Твір по поемі М. Ю. Лермонтова “Мцыри”. Дія поеми М. Ю. Лермонтова “Мцири” розвертається на Кавказі, у місцевому монастирі, де жили мирні ченці. Російський генерал, що проїжджав повз монастир, залишив ченцям полоненого змученої дитину років шести. Хлопчик нудився в неволі, не їв, уникав спілкування, “дивився, , на схід…”. Ченці виходили іновірця, що залишився в монастирі, але всі так само тужив “по стороні своєї рідний”. Один раз “через кольорі років” він зник під покривом осінньої ночі. Його знайшли через три дні в степу, “Він страшно блідий був і худий И слабкий…” Зібравши залишки сил, Мцири починає свою передсмертну сповідь:

Далі весь твір…