Книги роблять наше життя яскравіше і цікавіше. А ще вони вчать нас любові, добру і сміливості. Одна з моїх улюблених книг - «Квітка-семикольорівка» Валентина Катаєва. У ній розповідається про дівчинку Женю, яка одного разу прожила дуже незвичайний день. Все почалося з того, що Женя на прохання мами пішла до магазину за бубликами. Дівчинка купила їх, але по дорозі всі бублики з’їв собака, за яким Женя чомусь погналася. Через якийсь час дівчинка зупинилася, і зрозуміла, що заблукала. Тут їй допомогла добра старенька, яка подарувала їй чарівну квітку з 7 пелюстками різного кольору. Ця квітка могла виконувати бажання. Варто було йльки вимовити:

(Далі весь твір…)

Помешкання добрих і щиросердних людей завжди видно здалеку. Там буяють зеленим листям і яскравим квітом рослини. Вони можуть радувати наш зір у невеликому палісаднику, в прилаштованому на балконі ящику чи просто на підвіконні. Малесенькі незабудки і витончені троянди однаково привабливі. Щедро нам дарують свій аромат біленькі скромні квіти жасмину і розкішні півонії. Кожна квітка - це окраса нашого життя. Той, хто любить квіти, піклується про них, знає, що у рослин також є душа. Вони дуже чутливі і вміють віддано любити людину, яка не шкодує праці і часу, щоб за ними доглядати. Квіти дарують нам не тільки свою красу. Вони - частинка всієї живої зеленої природи, завдяки якій ми маємо змогу дихати чистим повітрям. Адже рослинність, яка прикрашає нашу Землю, часто називають легенями планети.
(Далі весь твір…)

Те, яку велику роль відіграє слово у житті, люди зрозуміли давно. Це знайшло своє відображення у фольклорі, українських прислів’ях і приказках. Дуже влучними висловами наш народ вміє охарактеризувати цілу гаму почуттів, що виникають у різних життєвих ситуаціях, від спілкування з тією чи іншою особою. Народне прислів’я каже: «слова ласкаві, та думки лукаві». Навіть не потрібно надто напружувати уяву, щоб зрозуміти, що йдеться про хитру, улесливу людину, котра в очі говорить щось гарне, а справи робить погані. А про того, хто швидко орієнтується в обстановці, вміє дати чітку відповідь, сказано так: «слова не позичає» або «за словом до кишені не лізе».
(Далі весь твір…)

Немовля ще лежить у колисці, а батьки вже розмовляють з ним. Звертаються до дитини з ніжними, пестливими словами. Втішаються, коли дитина «агукає». Намагаються зрозуміти, що маля хоче «сказати» цими звуками. Радість приходить у родину, коли маля вимовляє перші слова: «мама», «тато». Адже це значить, що дитина починає говорити. На нашій планеті диво спілкування через слова подароване тільки людині. Ми можемо розповісти одне одному про різні життєві пригоди, що з нами трапилися, про свої мрії, поділитися радістю чи горем, поспівчувати іншим.        Кожне слово, з яким ми звертаємося до інших людей, має свою душу - емоційне забарвлення. Багато залежить від того, які слова ми добираємо для спілкування, чи вміємо ними користуватися.
(Далі весь твір…)

У нашій домашній бібліотеці є унікальне видання - ілюстрований додаток до журналу «Нива» в коленкоровій палітурці, видане у Санкт-Петербурзі 1901 року. Це - сімейна реліквія, яка переходить від одного покоління нашого роду до іншого. У додатку до журналу «Нива» зібрані свідчення про найважливіші події життя російського суспільства в XIX столітті і про збройні сили, природознавство, землеробство і про багато інше. Цю книгу захоплено читали і мій дід, і мій прадід, про що свідчать залишені ними на полях олівцеві помітки. Вже самі ці помітки - для нас велика цінність. Це пам’ять про людей, що давно пішли з життя. Одного разу, коли я хворів, я взяв з полиці важкий фоліант і почав гортати, з цікавістю роздивляючись портрети історичних діячів і репродукції картин. Я уявив, як ось так, на початку минулого століття гортали книгу мої предки такі ж юні, як і я. Перегорнувши сторінку, я виявив якийсь папірець. Як ж’ був здивований, коли виявилося, що це два невикористаних квитки в оперу, них стояла дата: 1941, 24 червня… Чому вони були не використані, я зрозуШ почалася Велика Вітчизняна війна. Але кому належали ці квитки? Який сг/ек такль не встигли подивитися їхні власники? Із цим запитанням я звернувся до дідуся.

(Далі весь твір…)