Читаючи твори В. Близнеця, безумовно, переконуєшся, що він був дитячим Письменником. Його герої вміють мріяти, бачити навколишній світ і розуміти його, таким постає перед нами головний герой повісті «Звук павутинки» Льонька. Який чує звук павутинки, оберігає разом зі срібним чоловічком Вишневі Пушинки від піратів; воює з Сопухою… Він - чаклун, бо вміє створювати крилаті дерева. Вони народжуються з димаря і мандрують над балкою. Льонька - мрійник, бо десь далеко є ліс з голубих осокорів, море та його пароплав. У хлопчика немає друзів, таких однолітків, як він. Тому й шукає їх серед природи, окремих предметів та явиш. Так, блукаючи садом, Льонька інколи іде до річки. Там довго дивитись у воду, то із тремтливого дна випливають двоє облич, то його друузі - Адам і Ніна. Кожного з них герой уявляє по своєму: Адам - величезний,  козацька могила, а Ніна - тонка, прозора, бринить, як звук павутинки на вітрі. Льонька вміє дружити як із фантастичними істотами, так і з живими тваринами та людьми.
(Далі весь твір…)

«Присвячую цю книгу трав’яним коникам, хрущам, тихому дощеві, замуленій річці…» - так написав у посвяті до своєї повісті «Звук павутинки» Віктор Близнець. На його сторінках автор познайомив нас із хлопчиком Льонею, який живе у Ририщах разом із матір’ю. У цьому сільському кутку немає інших дітей, лише під Кіш живуть сусіди - дід Глипа та стара Сіроха. У кожного з них своя доля… і хоча Льоня не має справжнього друга, він не самотній. Бурхлива уява хлопчика подарувала йому фантастичних знайомих - Бумсика (срібного чоловічка), Пуху, Пушинок. Про кожного з них Льонька розповідає з відвертою дитячою любов’ю. Його срібний чоловічок давно живе в хаті і видзвонює срібними підковами. Він світиться синім вогнем, а крильця має легкі й прозорі, як у трав’яного Мішка. А народився срібний чоловічок з падучої краплі, тому й дістав ім’я Буме. Він нічого не боїться - ні темряви, ні павуків, ні Сопухи! Льонька разом з ним виишив Вишневих Пушинок від піратів.
(Далі весь твір…)

Почався навчальний рік. Разом з цим почалися і польові роботи - збір урозічио не тільки на колгоспних полях, а й на присадибних ділянках. Багато людні уже вправилися біля городу. Дітвора мала час погуляти на вулиці, сходити ма рибалку. Алє одного разу ми поверталися з рибалки, йшли дорогою повз городи. Ана-тол І іі звернув нашу увагу на те, що лише на городі Олексія не викопана картопля. Олексій учився з нами, але нічого нікому не говорив. Та ми всі помітили, що ні и сумний, не гуляє з нами, поспішає додому після уроків. Ми не придавали цьому ніякого значення. А від мами Анатолій та Данило чули, що Олексієва мама х нора, лежить у лікарні, батько у відрядженні, повернеться не скоро. У Олексія с ще молодший братик, який ходить в дитсадок. А осінь наступає з вранішніми прохолодами, а незабаром почнуться дощі та заморозки.
(Далі весь твір…)

П’ятикласники взяли шефство над ветеранами Великої Вітчизняної війни, їх залишилося уже зовсім мало. Ці старенькі воїни колишніх битв зараз мають особливу потребу в турботливому ставленні до себе, в постійному піклуванні, бо уже ні ноги не носять, ні руки не тримають. Колись вони були молодими, сильними, сміливими і захищали нашу країну від грізного ворога - фашизму. Зараз же ці люди хворі, немічні, часом безпорадні бабусі і дідусі, яким дуже потрібна увага та допомога. Хлопчики допомагають впоратися по господарству, десь щось приладнати, налагодити, переставити, сходити в магазин. Дівчата допомагають навести порядок в оселі, помити посуд, читають газети та книжки, втішають.
(Далі весь твір…)

Ця тема - водночас проста і складна. Проста, бо немає людини, яка б не могла сказати, що таке хліб. Складна, бо надто символічною є ця річ для всіх нас. Далі треба писати, що без хліба людина не проживе. Проблема в тому, який хліб мати на увазі. Так, хліб входить до денного раціону, мабуть, 90 % землян і в багатьох мовах символізує їжу як таку. Але дуже небезпечно зупинятись тільки на житньому чи пшеничному хлібі. Думаю, тут треба говорити власне про людське щастя. Найщиріші уявлення про щастя зустрічаємо у святкових побажаннях, коли зичать, щоб був:

(Далі весь твір…)