Ч. Айтматов - син киргизького народу, один із провідних письменників нашої сучасності. Його роман «Плаха» - один з найбільше значимих добутків автора. У ньому Ч. Айтматов торкнувся багатьох животрепетних проблем теперішнього часу. І книга стала результатом спостережень, міркувань і тривог автора із приводу неспокійної, загрозливої  майбутньої дійсності. Вона значно відрізняється від всіх написаних раніше добутків Ч. Айтматова: «Ранні журавлі», «Білий пароплав», «Материнське поле», «Перший учитель», «Топольок мій у червоній косинці», - будучи підсумковою стосовно них. В «Пласі» Ч. Айтматов як художник слова виконує місію духовного наставника нинішнього покоління, що вказує сучасникам на трагічні протиріччя сьогоднішнього дня. Письменник торкається питань екології, моральності, проблем погрози наркоманії. Роман насичений образами, які на перший погляд не зв’язані один з одним: вовки, вигнаний семінарист Авдій, чабан Бостон, «гінці» за анашою.
Далі весь твір…

Роман Ч.Айтматова «Плаха» заснований на ідеї суперечливості людської природи. З одного боку, людина підкоряє собі і використовує природу, споживаючи плоди своєї діяльності, а з іншого боку - руйнує своїми перетвореннями. Таким чином, світ природи перетворюється в світ людський. Між ними повинні бути встановлені відносини споріднення, гармонії, але насправді - все навпаки. Про це і говорить Чингиз Айтматов. Дисгармонія приводить до трагедії, приводить рід людський на «плаху»! Роман композиційно складний. У ньому переплітаються дві основні сюжетні лінії - життя вовчого сімейства і доля Авдія Каллістратова.
Далі весь твір…

Церква священна, світ - не священний. Але світ врятований у надії, і кров Христа, живлющий принцип Спокути, тут вже робить свій вплив. Жак Мартен. Відомо, як довго не хотів Олександр Блок уводити у фінал своєї поеми «Дванадцять» образ Ісуса Христа, але в підсумку визнав: «Все ж таки це він, Христос». Зараз, на початку наступного сторіччя, це визнання виглядає воістину пророчим. «Ісус Христос - літературний персонаж нашого часу!» - констатує С. Семенова в статті, присвяченої радянському роману. Додамо безсумнівне: персонаж значний, яскравий, концептуально насичений. Він з’явився на сторінках кращих добутків нашої прози - «Майстра і Маргарити» М. Булгакова, «Факультету непотрібних речей» Ю. Домбровського, «Доктора Живаго» Б. Пастернака й інших. З’явився, незважаючи на те, що атеїстична наука погоджувалася бачити в ньому тільки факт культури минулого. Література ще раз чудово підтвердила вічність «образа образів» у світовій художній культурі - образа Ісуса Христа.
Далі весь твір…

На початку XX ст. в російській поезії з’явилася яскрава зірка — Анна Ахматова. Її відразу ж охрестили «російською Сафо», бо вірші невідомої до того часу дівчини вирізнялися надзвичайною щирістю й глибиною зображення внутрішніх переживань. Уже в першій збірці віршів «Вечір» (1912) А. Ахматова постала зрілим поетом (сама Ахматова саме так називала себе — не поетесою). За своїм характером ці поезії були своєрідним ліричним щоденником. Героїня віршів Ахматової — романтична дівчина, жінка-мрія, то цариця, то страдниця. Як і кожну дівчину, її бентежить кохання в усіх його проявах: і як радість, щастя, і як біль, туга. Ось в одному з віршів, який так і називається «Любовь», поет пише:
Далі весь твір…

Головними героями роману-епопеї великого російського письменника Л. М. Толстого «Війна і мир» є, безперечно, Андрій Волконський і П’єр Безухов. Вони (у сюжетному плані) знаходяться завжди у дружніх відносинах: долі їх органічно переплітаються. Спільним між цими героями, на думку автора, незважаючи на всі відмінності їхніх характерів, є те, що обидва вони - люди інтелектуального типу, чий розум і серце знаходяться у постійному пошукові, у постійному прагненні осягнути позитивний сенс людського буття. Андрій Волконський-кращий представник російської аристократії своєї доби. Він - людина прекрасно освічена й вихована, розумна й благородна, сповнена громадських устремлінь, зате й більш від інших піддається рефлекції, критичніше від інших дивиться довкола, знаходиться у стані постійних морально-етичних пошуків. П’єр Безухов - незаконний син російського вельможі; він теж здобув хорошу освіту, але ближче стоїть до простого народу. За характером він людина надзвичайно добра й чуйна, чесна й щедра, але запальна, нестримана, багато в чому дуже безпосередня. П’єр не має залізної витримки князя Андрія; його прагнення плідної громадської діяльності є якимись непослідовними, неорганізованими, стихійними.

Далі весь твір…