Замаїлася Україна стиглою весною. Чернігівські соснові бори помолодилися липкими від живиці пучками чатиння, заховавши від неба таїну свого світу, про яку знає тільки Бог, і все, що народжується, розквітає і вмирає під банею зеленого храму, є Природі властиве: ніщо тут не зайве, всього /для гармонії достатньо, і кожен листок, кожне зело, комаха, птах і звірина живуть у злагоді з Творцем, ніщо нічому не заважає, і смерть, як і народження, доцільні.
Далі весь твір…

Арсен полегшено зітхнув. Ось він - шлях на батьківщину! В голові роєм завихрилися думки, гаряче закалатало серце. Невже мине якийсь місяць-другий - і він ступить на рідну землю? Невже вдихне її солонувато-гіркий полинний запах, змішаний із пахощами половіючого жита і кучерявого любистку? Принесе в Січ кошовому здання про свою мандрівку в чужі краї та вип’є з товариством ківш палючої горілки чи пінистого меду? Невже, врешті, відчинить скрипучі двері невисокої хатини ‘над Сулою, міцно пригорне до грудей посивілу неньку, заніміє від щастя, вдивляючись у дорогі серцю обличчя сестри і дідуся? Солодко-болючі видіння з’являлися одно за одним, пливли, мов марево, перед очима і, мов марево, миттю щезали. Арсен часто і глибоко задихав. Примружив очі, щоб надовше затримати в уяві картини рідної землі, що зринали перед ним.
Далі весь твір…

Твоя земля, твій простір, твоє небо. Може, десь розквітають розкішні квіти, грає північне сяйво, гримлять водоспади, перекочуються гірські луни, загадкові звірі приходять на водопій до загадкових рік. Хай! А тобі - найдорожче твоє. Як твоя кров, як колір твоїх очей, як стукіт твого власного серця, і твої вітри, і вічні жайворонки, які спів’али ще над міфічними амазонками, і живі стовпчики зачудованих рухом на степових шляхах ховрашків, які дивувалися ще диким скіфським вершникам, і весь цей тисячогомшнии степ, на який, мов ласк іві руки, лягає сонячний полиск і зоряний пил. натрушується і натрушується із безмежно далеких світів і ще з віддаленіших часів.
Далі весь твір…

Маловтішне то заняття - штудіювати історію: розквіти держав на крові й падіння держав на крові, переможні криваві війни й криваві поразки, диктатори і полководці, гризня за владу, змови, замахи, самодурства царів… Дикість, кров, торжество егоїзму окремих осіб і цілих народів. Після війни перепочинок, доки діти виростуть у солдатів; після перепочинку :- війна. Тоді людство видається мені вічним школярем: ледве встигнувши збагнути свої помилки, відмирає старе покоління, на зміну йому приходить молоде і починає ті помилки спочатку…
Далі весь твір…

Дорога за селом пішла круто вгору. Обіч неї на облогах ронила зерно кущувата падалішня мішаниця: жито, просо, гречка, - а то більше стояли безлисті од спеки бур’яни та сухо блищала павутина поміж ними. Неподалік від дороги хтось орав бовкуном, прокладаючи посеред сірого бур’янища чорну смужку ріллі.
Далі весь твір…