Я часто люблю роздивлятися глобус. На ньому позначено багато країн, але тих, які я дуже люблю, немає на жодній карті. Серед них і Країна Пестливих Слів. Хто з нас не полюбляє мандрувати нею? Тут і дитині, і дорослому завжди приємно і легко. Тут ніхто ніколи не лається, а, навпаки, зустрічає тебе особливо тепло та лагідно. Там я розмовляю із своєю бабусечкою. Матусенька і татусь допомагають мені розв’язати складні задачі. Сестричка і братик кличуть до себе погратися. У лісочок підеш - грибочків збереш. А навколо пташечки співають, соловейко десь витьохкує. Листочки шепочуть мені про свої сни. Ніжні квіточки хитають своїми тендітними голівоньками. Невеличка стежинонька веде мене до маленької річечки. Водичка тепла, бережечки порослі зелененькою травичкою. Вербиченька розпустила до водички свої вітоньки-косички. На небі ні хмариночки. Мені так любо, приємно. Та треба вертатись додому. Вдома донечку стрічає матуся. І я вже наяву в Країні Пестливих Слів.

Колись давно, коли на світі ще не було наших бабусь та дідусів, у величезному царстві мови жив володар Алфавіт. Він був дуже мудрий і мав багато синів і дочок - букв. Родина Алфавіта була дружною. Усі букви любили читати, співати, танцювати. Сусідами царя Алфавіта були князі Архаїзм та Неологізм. Жили вони мирно, але потім все ж таки посварилися. Сварка виникла через те, що кожен з князів хот^в довести свою перевагу перед іншим. Вони довго сперечалися, хто з них потрібніший і кого більше поважають. Ніхто не хотів поступитися: настільки були впевнені у своїй правоті. Через деякий час князі оголосили один одному війну.
(Далі весь твір…)

Струни мої золотії, Грайте ж мені стиха; Нехай козак-нетяжище Позабуде лихо. Лунають над степом чарівні звуки кобзи. Співає козак і пильно вдивляється вдалечінь, туди, звідки котить свої сивії хвилі Дніпро-Славута. Такі перші почуття викликає картина Михайла Дерегуса «Народження пісні». Козацька тематика завжди привертала увагу художника, і вона була втілена у творах «Хмельниччина», «Тарас Бульба на чолі війська», «Дума про козака Голоту» в графічній серії «Українські народні думи та історичні пісні». Саме цій темі присвячена і картина «Народження пісні». Події, змальовані Михайлом Дерегусом, відбуваються на березі Дніпра. Сумні думи стискають серце козакові. Взяв він кобзу, ніжно перебрав пальцями дзвінкі струни, і залунала пісня, в якій, мабуть, поєдналося все: і сум за рідною домівкою, і біль за полеглими друзями, і ненависть до ворогів неньки-України. Зосереджено дивиться козаченько вдалечінь, а пісня його лунає степом, її чує кінь вороний, чують чайки, чують високії козацькі могили.
(Далі весь твір…)

Тихого осіннього ранку, коли сонечко вже не так весело пригрівало, а в лузі червоніла вирізьбленим листячком горобина, вийшов Пилипко до лісу: може, хто залишився живий з того літака, що вчора був підбитий німцями. Хлопчик повільно просувався в голубій імлі лісової гущавини, уважно прислуховувався, сподіваючись почути стогін тих, кому потрібна допомога. Пильно вдивляється він у мовчазні кущі ліщини і бачить ледь помітний силует людини. Хтось пошепки кликав його. То були поранені льотчики, які намагалися вибратися з лісу. Пилипко допоміг їм підвестися, а потім повільно усі разом почали просуватися по тих лісових стежках, які були відомі лише йому та його батькові, який загинув на фронті. Ось уже і ліщина закінчується, починається поле, а там за ним у верболозах потопає маленький хутір. Саме туди вирішив відвести поранених бійців хлопчик.
(Далі весь твір…)

Про те, що дуб - усім деревам дерево, наші пращури знали з давніх-давен. Особливою пошаною користувалися дуби, які Перун позначив своєю міткою-блискавкою. Священні дуби росли, як правило, на берегових кручах. їх було видно здалеку. І досі Дніпрові води вимивають з ліску величезні морені стовбури зі слідами магічних язичницьких дійств. Є письмові свідчення візантійських істориків, що в X столітті на острові Хортиця ріс величезний дуб, який мав особливе пошанування від наших предків-язичників. До цього дуба приносили у жертву півнів, шматки хліба, м’яса «і що має кожний, як того вимагає від нього звичай». Отож із давніх-давен дуб - ознака сили, святості, найвищої шани. Довкола дубів відбувалися ігри, що супроводжувалися спеціальними піснями. Цей обряд символізував розквіт природи, початок літа.
(Далі весь твір…)