Нічого немає на світі страшнішого за байдужість. Чого варта твоя громадська і суспільна позиція, якщо ти заявляєш: «Мені все одно?». Отже, тобі байдуже, що переживає близька тобі людина, твій товариш, байдуже, якою мовою говорити, в якій державі жити, нецікаво, ким ти станеш у майбутньому. До чого ж це може призвести? До того, що ти покинеш свою стареньку матір напризволяще, не будеш піклуватися про своїх дітей? Так, можливо. Але подумай, до чого все це може призвести? Адже байдужа до всіх людина не викликає дружніх почуттів, не цікавить нікого, не привертає до себе уваги. Чи готовий ти бути самотнім, викинутим за борт життя? Мені здається, що для кожної людини важливо, щоб її любили. Однак не кожен розуміє, що для того, щоб отримати, треба віддати. Віддати любов, увагу, співчуття, щоб натомість теж отримати любов та увагу. Не бійтеся дарувати людям свої щирі почуття, адже «як гукнеться, так і відгукнеться».
(Далі весь твір…)

Навряд чи кому спаде на думку подружитися з мухою. Ця двокрила комаха - переносник інфекції, набридлива, гидка, її торкання до тіла досить неприємне. А до чого тут слон? Чому цього великого ссавця тропічних країн з довгим хоботом і двома бивнями зробили героєм приказки? Усі ми розуміємо: муху перетворити на слона неможливо. Проте можна навмисне перебільшити якусь дрібну подію або факти з тим, щоб комусь дошкулити, завдати неприємностей. Про таке перебільшення й кажуть: «Робити з мухи слона». Перед тим як роздути справу до неймовірних розмірів, згадай, як виглядає слон і як виглядає муха. Муха - це твоя неприємність, а слон - це те, шо ти хочеш із неї зробити. Посміхнись з цієї витівки, поміркуй і подбай про подолання життєвих негараздів, що переслідують тебе.

Що таке решето? Це річ господарського побуту, яка застосовується для просіювання чого-небудь, наприклад борошна. Решето - це широкий обруч з натягнутою на нього з одного боку сіткою. Звісно, нікому й на думку не спаде використовувати решето для носіння води. Проте нам добре знайоме висловлювання: «Решетом воду носити - це марна праця». Але є люди, які виконують непотрібну роботу, тобто вони зайняті тим, шо не приносять ніякої користі суспільству. Про таких, що безцільно, марно витрачають силу на нікому не потрібну працю, кажуть: «Носить воду решетом».

Одного разу ми завітали в гості до знайомої художниці. Скільки цікавого побачили ми в її оселі, оздобленої в українському народному стилі! Найбільше мене здивувала і зацікавила велика колекція писанок, які були неймовірно гарні і всі різні. Я поцікавилась у господині, як вона їх робить, і вона розпочала захоплюючу’розповідь про таємниці писанкарства. Писанки розписують воском. Віск на писанку наноситься за допомогою писачка, який можна змайструвати із залізного наконечника звичайної шнурівки. Чим меншою буде дірочка, з якої витікає розігрітий віск, тим тоншою буде лінія на писанці. Після цього треба взяти дерев’яний патичок, випалити в ньому дірочку розпеченим шилом. Зачерпуємо писачком гарячий віск і закрапуємо ним спочатку ті цяточки на яєчку, які мають залишатися білими. Після цього яйце занурюємо в найсвітлішу (жовту) фарбу. Коли писанка обсохне, по жовтому тлі вкриваємо воском ті цятки, які мають залишитися жовтими. Далі, якщо ми хочемо зелених цяток, умочуємо сірничок в зеленку і малюємо на яєчку зелені цятки, які відразу закрапуємо воском. Потім занурюємо яєчко в червону фарбу. По червоному тлі закапуємо воском ті цятки, які залишаються червоними. Нарешті, тло забарвлюємо якоюсь найтемнішою фарбою - вишневою чи, скажімо, чорною. Ось і все. Тепер писанку покладемо на цвяшки, вбиті в дерев’яну дошку, і ставимо в не дуже гарячу духовку. Коли віск почне розм’якати, обережно стираємо його м’якою тканиною. Ось так робиться красуня писанка-крапанка.
(Далі весь твір…)

Якось під час прогулянки в лісі бабуся зірвала невідому мені зелену рослинку. Спочатку я подумала, що вона має лікувальні властивості, але бабуся з посмішкою відповіла, що це барвінок і з ним пов’язано чимало народних звичаїв. Так я дізналася, що ця рослина зберігає зелений колір навіть під снігом, а живучість і витривалість барвінку, краса його цвіту оспівані в багатьох народних піснях. В українському фольклорі він символізує молодість, кохання та шлюб. За народним звичаєм парубки рвали барвінок навесні і віддавали коханій дівчині. Якщо дівчина брала квітку, то це вже означало, що вона згодна іти заміж. Наречена йшла шукати собі квіт «у лісочку на жовтім пісочку». А знайшовши, вінок з нього приміряла на милого, співаючи: Зелений барвіночку, стелися низенько, А ти, милий, чорнобривий, Присунься -близенько! Вінком, сплетеним із барвінку, прикрашали на весіллі голову молодої. У народі кажуть, що ця рослина квітне на щастя, а в’яне на горе. Тому жодне весілля не обходилося без цього «символу життя».
(Далі весь твір…)