Час зберіг дивний документ того років- щоденниковий запис Бертольта Брехта, зроблену в дні разигравшейся на батьківщині Твардовского трагедії: «И день і ніч на засніжених полях під Смоленськом бушує бій за достоїнство людини»1. Як це просто й точно: «за достоїнство людини».
В 1946 році майже одне за іншим з’явилося три повних видання «Книги про бійця», і герой її прийшов до читача «цивільному», як давній і улюблений друг: про нього знали по радіопередачах і тому чекали з нетерпінням. А за три місяці до підписання до друку першого видання «Книги про бійця» у листі В. В. Овечкину Твардовский повідомляв: «Поему («Ліричну хроніку») «Будинок у дороги» я чи зле, добре закінчив»2, і 11 квітня був підписаний до печатки № 5-6 журналу «Прапор» з повним її текстом. Улітку того ж року у видавництві «Московський робітник» вийшла невелика книжечка: А. Твардовский. «Будинок у дороги. Лірична хроніка. Про батьківщину. Вірші із записної книжки».
З перших розділів полюбив читач «Книгу про бійця», книгу про «правду сущої, правді прямо в душу бьющей». Красномовне підтвердження тому - листа читачів, читачів усяких і різних, від так вимогливого й причепливого, якої був улюблений письменник Твардовского И. Бунін, до рядового бійця. Бунін познайомився з поемою лише в 1947 році й охарактеризував її як воістину рідку книгу, захоплюючись волею, влучністю, точністю й незвичайною народною, солдатською мовою - «ні сучка, ні задирки, ні єдиного фальшивого слова».
За словами самого автора, це трапилося навесні 1942 року, коли, приїхавши на якийсь строк у Москву, він, заглянувши у свої зошити, вирішив «пожвавити» старого героя. Однак це аж ніяк не означало механічного рішення вже колись поставленого завдання: «Глибина всенародно-історичного подвигу у Вітчизняній війні, - відзначив поет, - з першого дня відрізняла її від яких би те не було інших війн і тим більше військових кампаній».
Місяці суворої зими на фінському фронті якоюсь мірою випередили враження Великої Вітчизняної війни. Там же в снігах Фінляндії народився образ героя, що пройшов пізніше всю Вітчизняну, що стали як би другим «я» поета, - Василя Теркина.
Нові твори