У російській літературі Михайло Юрійович Лермонтов залишив незгладимий слід. Він вніс величезний внесок в національну культуру російського народу і по праву увійшов до числа великих російських поетів. Художня спадщина Лермонтова велика і багатогранно. Воно відрізняється глибиною думки, силою почуття, різноманітністю тематики. З ранніх років інтереси молодого поета були дуже різнобічними. Лермонтов був пристрасним шанувальником В. Шекспіра, вбачаючи в його Гамлеті людини з могутньою волею і багатою душею; захоплювався трагедіями Шіллера; захоплювався романтичними творами В. Гюго, спрямованими проти будь-яких проявів гноблення людини людиною; високо цінував волелюбні настрої творчості Байрона. Але найбільш значну роль у формуванні його світогляду зіграла російська література, особливо творчість А. С. Пушкіна. Лермонтов починав свою поетичну творчість, переробляючи «Кавказького бранця» Пушкіна і доповнюючи свій текст цитатами з творів інших поетів. Проте засвоєння досвіду попередників аніскільки не послабило оригінальності і таланту М. Ю. Лермонтова.
Далі весь твір…

Лірика Афанасія Фєта відкриває нам світ разючої краси, гармонії й досконалості, три складові яких - природа, кохання і пісня. Фєта можна назвати співаком російської природи. Наближення весни й осіннє зів’янення, запашна літня ніч і морозний день, що розкинувся без кінця й краю житнє поле й густий тінистий ліс - про все це пише він у своїх віршах. Природа у Фєта завжди спокійна, притихла, вона начебто завмерла. І в той же час вона дивно багата звуками й фарбами, живе своїм життям: «Я прийшов до тебе із привітом, Розповісти, що сонце встало, Що воно гарячим світлом По листах затріпотіло. Розповісти, що ліс прокинувся, Весь прокинувся, гілкою кожною, Кожним птахом стрепенувся!». Зображення природи у Фєта наповнено романтикою, що зачаровує:
Далі весь твір…

Чим більш величний художник, чим масштабніше його творчість, тим більш важко сучасникам по достоїнству оцінити його внесок у духовне життя нації. У більш пізніх віршах Єсенін, як би підводячи підсумки своєї творчої діяльності, писав: «Моє село лише тим і буде знамените, що тут колись баба народила російського скандального поета». Єсенін прожив усього тридцять років, але слід, залишений ним у поезії, незгладимий. Багата талантами російська земля. Народився Єсенін у селі Константінове, де пройшли його дитячі роки, а потім і роки юності, тут він написав свої перші вірші. До вершин поезії Сергій Єсенін піднявся із глибин народного життя. Світ народно-поетичних образів оточував його з дитячих років. Вся краса рідного краю з роками зобразилася у віршах, повних любові до російської землі.
Далі весь твір…

А. А. Ахматова посідає виняткове місце в російській поезії XX століття. Сучасниця великих поетів періоду так званого срібного століття, вона коштує набагато вище багатьох з них. У чому причина настільки дивної сили віршів Анни Ахматової? На мій погляд, в той сумбурне і страшний час, у який випало жити поетесі, в той момент, коли багато чого необхідно було переосмислити і оцінити по-новому, іменне в такі моменти історії найбільш глибоко відчути всю глибину життя може перш за все жінка. Поезія Анни Ахматової - це все-таки поезія жіноча, і її ліричний герой - людина, яка має найглибшої інтуїцією, умінням тонко відчувати і співпереживати всьому, що відбувається навколо.
Далі весь твір…

Лірика срібного століття різноманітна і дуже музична. Сам епітет срібний вік звучить як дзвіночок. Срібний вік подарував нам ціле сузір’я поетів. Поетів-музикантів. Вірші срібного століття - це музика слів. У цих віршах не було жодного зайвого звуку, жодної непотрібної коми, не до місця поставленої точки. На початку XX століття існувало безліч літературних напрямів. Це і символізм, і футуризм, і навіть егофутурізм. Всі ці напрями дуже різні, мають різні ідеали, переслідують різні цілі, але сходяться в одному: необхідно несамовито працювати над ритмом, словом, щоб довести Іфу, маніпулювання звуками до досконалості. Особливо в цьому досягли успіху футуристи. Футуризм геть відмовився від старих літературних традицій, старого мови, старих слів, проголосивши основою віршування, пошук нової форми слів, незалежної від змісту, тобто, інакше кажучи, винахід нової мови. Робота над словом, над прирученням звуків ставала самоціллю, іноді навіть в збиток сенсу.
Далі весь твір…