Казки Салтикова-Щедріна звичайно визначають як підсумок творчості великого сатирика. І такий висновок якоюсь мірою виправданий. Казки хронологічно завершують властиво сатиричні добутки письменника. Як жанр Щедрінская казка поступово визрівала у творчості письменника з фантастичних і образних елементів його сатири. Чимало в них і фольклорних заставок, починаючи від використання форми давно минулого часу («Жився-був») і закінчуючи рясною кількістю прислів’їв і приказок, що приводяться у казках. У казках письменник торкається безлічі проблем: соціальних, політичних і ідеологічних. Так, життя російського суспільства відображено в них у довгому ряді мініатюрних по обсягу картин. У казках представлена соціальна анатомія суспільства у вигляді цілої галереї зооморфних, казкових образів. Так, у казці «Карась-ідеаліст» представлена система ідей, що відповідала світогляду самого Щедріна. Це віра в ідеал соціальної рівності та у гармонію, у загальне щастя. Але, нагадує письменник: «На те і щука, щоб карасі не дрімали». Карась виступає в ролі проповідника. Він красномовний і прекрасний у проповіді братньої любові: « чи знаєш ти, що таке чеснота? - Щука розкрила рот від подиву, машинально потягнула воду і… проковтнула карася».
(Далі весь твір…)

Казку як жанр використали у своїй творчості багато письменників і поетів. З її допомогою автор виявляв той або інший порок людства або суспільства. Казки М. Е. Салтикова-Щедріна різко індивідуальні і не схожі на казки інших авторів. Сатира у формі казки була зброєю Салтикова-Щедріна як письменника і громадянина. У ту пору через строгу цензуру автор не міг до кінця оголити пороки суспільства, показати всю неспроможність російського управлінського апарата. І все ж таки за допомогою казок «для дітей неабиякого віку» Салтиков-Щедрін зміг донести до людей свою різку критику існуючого порядку. Цензура пропустила казки великого сатирика, не зумівши зрозуміти їх призначення, що являють собою велику силу, виклик існуючому порядку. При написанні казок автор використовував гротеск, гіперболу, антитезу. Важливе значення мала і езопова мова. Намагаючись сховати від цензури щирий зміст написаного, доводилося користуватися і цим прийомом. Письменник любив придумувати неологізми, що характеризують його героїв (наприклад, такі слова, як «помпадури і помпадурші», «пінкознимач» і інші).
(Далі весь твір…)

Казка - неправда, так у ній натяк… О. С. Пушкіню У казках Салтикова-Щедріна відображені основні соціальні, політичні, ідеологічні і моральні проблеми, якими характеризувалося російське життя другої половини XIX століття. У казках показані всі основні класи суспільства - дворянство, буржуазія, інтелігенція, трудовий народ. Сатира, що бичує урядові верхи самодержавства, найбільше гостро виділяється в трьох казках: «Ведмідь на воєводстві», «Орел-меценат» і «Богатир». У казці «Ведмідь на воєводстві» Салтиков-Щедрін малює трьох Топтигіних. Вони по черзі заступають на місце воєводи. Перший Топтигін з’їв чижика, другий задер у мужика коня, корову, свиню, а третій взагалі «жадав кровопролиття». Всіх їх осягла одна доля: мужики розправилися з ними після того, як їхнє терпіння скінчилося. У цій казці Салтиков-Щедрін призиває на боротьбу проти самодержавства.
(Далі весь твір…)

Салтиков-Щедрін - один з найбільших сатириків світу. Все своє життя він присвятив боротьбі за звільнення російського народу, критикуючи у своїх добутках самодержавство і кріпосництво, а після реформи 1861 року - пережитки кріпосного права, що залишилися в побуті і психології людей. Сатирик критикував не тільки деспотизм і егоїзм гнобителів, але і покірність гноблених, їх довготерпіння, рабську психологію. Розуміючи, що революцію може зробити тільки народ, Салтиков-Щедрін намагається розбудити самосвідомість народу, кличе його на боротьбу. В усій красі розкрився талант сатирика в його казках. Цей жанр дозволяє сховати щирий зміст добутку від цензури. У казках Салтиков-Щедрін розкриває тему експлуатації народу, дає нищівну критику паразитизму дворянства, чиновникам - всім тим, хто живе народною працею. У казці «Повість про те, як один мужик двох генералів прокормив» письменник зображує двох генералів, які потрапили на незаселений острів.
(Далі весь твір…)

Поему «Кому на Русі жити добре» Некрасов задумав як «народну книгу». Він почав писати її в 1863 році, а закінчував смертельно хворим в 1877 році. Поет мріяв, щоб його книга була близька селянству. У центрі поеми - збірний образ російського селянства, образ охоронця рідної землі. Поема відображає мужицькі радості і прикрості, сумніви і надії, спрагу волі й щастя. Всі найважливіші події життя селянина вмістилися в цей твір. Сюжет поеми «Кому на Русі жити добре» близький до народної розповіді про пошуки щастя і правди. Але селяни, що рушили в шлях, - не мандрівники-прочани. Вони - символ Росії, що пробуджується. Серед селян, зображених Некрасовим, ми бачимо багато наполегливих шукачів істини. Це насамперед сім мужиків. Їх головна мета - знайти «щастя мужицьке». І поки його не знайдуть, вирішили мужики в домішки не повернуться. Не бачитися ні із дружинами, ні з малими хлопцями…Але й крім них у поемі зустрічаються шукачі народного щастя. Один з них зображений Некрасовим у главі «П’яна ніч». Це Яким Нагой.
(Далі весь твір…)