Мальовниче українське село, біленькі хати, чудові вишневі садки. Все, здається, існує для щастя людини. Але блукає по шляхах скривджена жінка з маленькою дитиною на руках, блукає, шукаючи притулку, бо не стало в неї ні батьків, ні рідної домівки. Впізнали, хто це? Так, це Ганна з поеми Т. Шевченка «Наймичка». Твір Кобзаря — справжня психологічна мелодрама. Звичайно, тут немає такого великого кохання жінки й чоловіка, як у «Ромео та Джульєті» або як у «Лабіринтах кохання». Якщо ви читали твір, то, напевно, пам’ятаєте, про що йде мова. В «Наймичці» подається історія дівчини, що підкинула свою дитину до бездітних старих, а потім стала в них за наймичку. Вона все своє життя присвятила власній дитині і тільки перед смертю відкрила синові, що вона — його мати. Шевченко показав страждання матері-покритки, зосередивши увагу на її переживанні за свою дитину. Дивовижно те, що наймичка знаходить у собі сили боротися з обставинами і віддати всю себе синові, хоч дуже важко їй це робити.
Далі весь твір…

Скільки довелося витримати українському народові, скільки поневірянь та знущань випало на його долю! Але, виявляється, усі народи були в такому становищі. Російський царизм позбавив їх волі. І були тоді народи подібні до прикутого Прометея, який, бувши фізично в к данах, душею ніколи не скорявся, бо не знав нічого кращого, ніж воля, ніж щастя людей.

Далі весь твір…

Ви бували на Кавказі? Якщо ні, то давайте туди помандруємо разом з Т. Шевченком. Кавказці, як відомо, люди з гарячими серцями, тому вони завжди прагнуть трохи повоювати. Ми з вами теж опинимося в 1817-1868 роках. У цей час там йшла війна, кінцевим результатом якої було входження Кавказу до складу Росії. Особливо загострилася ця боротьба в північному Дагестані і Чечні, де її з 1834 р. очолив сміливий воєначальник Шаміль. Поему Шевченко написав під свіжим враженням од звістки про загибель на Кавказі поетового друга Якова де Бальмена. Ні, це не він виступає в образі Прометея, і це не йому клює орел ребра. Що собою уявляє поема «Кавказ»? Це низка монологів, кожний з яких містить у собі чітко визначений зміст. Окремі монологи написані то в героїчно-піднесеному, то в іронічно-сатиричному тоні. Пейзаж у «Кавказі» — не просто образ природи: подивіться, яка краса, «гайда на гори». Ні, це соціально наснажена, метафорична картина. Усім своїм великим серцем гуманіста Шевченко співчував народам Кавказу, які боролися за життя, волю й незалежність проти гнобителів.
Далі весь твір…

Кожна дитина бажає для своєї матері лише кращого життя. І Т. Шевченко, як вірний син України, мріє, щоб Батьківщина стала вільною, незалежною, щоб ніхто не зміг ніколи поставити її на коліна, щоб котив свої води величний Дніпро, щоб по всьому світу гула слава українських козаків. Гострий біль від соціальної несправедливості, пекуча ненависть до гнобителів, нещадне засудження всього проклятого ладу, який освячував цю ганебну кріпосницько-рабську дійсність, пронизують кожен рядок Шевченкових поезій. Поет розуміє, що немає і не може бути вільної, щасливої і радісної Вітчизни, поки

Далі весь твір…

Кожен з вас, я гадаю, любить мріяти. Особливо, напевно, вночі, коли на небі спалахують зірки, і батьки не турбують своїми запитаннями. Тому не дивуйтеся, що великий український Кобзар — Тарас Шевченко — теж любив мріяти, і навіть дуже часто. Та він мріяв не про те, скільки грошей йому дасть пан, і чи вистачить їх, щоб купити супермодні шаровари чи вишивану сорочку, на якій обов’язково повинна бути «крута» лейба. Не дивуйтеся, але в нього були зовсім інші мрії. Тарас Григорович Шевченко, як ви пам’ятаєте, був вірним патріотом України, і тому його мрії були теж пов’язані з нею. В епоху Шевченка посилювався розлад феодально-кріпосницької системи. Визиск поміщиками покріпаченого селянства ставав ще жорстокішим. Водночас зміцнювався і національно-колоніальний гніт. Протест народних мас нещадно придушувався царизмом. Невимовно боляче було поетові дивитись, яким насильствам, гніту і знущанням піддають його «сердешну Україну» царські сатрапи разом з численною зграєю російських, польських, українських панів і чиновників. Сповнений полум’яної любові до Вітчизни, Шевченко писав:

Далі весь твір…